Пʼята ніч (прощальна)

На згадку фото залиши

Де ти оголена лежиш,

Хто - зна чи стрінемось колись

А фото - як таємний стих.

Любов тілесною була

Одну єдину темну ніч.

Я хочу добре памʼятать

Солодкі згини наших тіл.

Чарівний вечір поміж гір,

Подзвін Карпат, шуміння скель,

Таємне фото голих стегн.

Четверта ніч

Єднання тіл, сплетіння душ,

На ліжку двоє - вже одне.

Звиваючись неначе вуж

Я віддаю тобі себе.

І це так солодко удвох

Шукати пік любовних втіх,

А потім лежачи без сил

Шукати норми «видих - вдих».

Так десь далеко наші сімʼї,

Дружина, муж, маленькі діти.

Влаштуймо ж ніч, щоб порадіти!

Третя ніч

Розливаюсь у тобі

Життєдайнім соком.

Я стидаюсь, мовчу,

І сміюся оком.

Правим оком я сміюсь,

Лівим я ридаю,

Я так сильно хочу буть

Вічно із тобою.

Ми в грісі шукаєм щастя

Від людей подалі.

Я не певен що знайдемо…

Листя опадає…

Друга ніч

Я не Шекспір, і не Петрарка,

Тобі пишу не з чистим серцем.

А ти також не та Франческа,

Котру оспівують поети.

Ми все ховаємось відлюдно,

В гріху кохаємось нестямно.

І неможливо це змінити

А совість каже - це гріховно.

І знову й знову в хвилях тіла

Ми поринаємо нестримно

І годі шось із цим зробити…

Перша ніч

Легеньке світло у пітьмі,

Довкола холод. Тільки ти

Тепло своє даєш мені,

Вертаєш промінь до душі.

У ліжку вдвох ми лежимо,

Теплом тепло даруємо.

І нам байдУже що надворі,

Ми від кохання разом хворі.

Далекий світ біжить від нас,

Надворі десь летить шахед

А ми удвох, ми дурим час…

Каталізатор

Коли в душі каталізатор,

Зрушає сили, що спалИ,

Тоді маленький спонукатор

зриває запобіжники.

Так починається стихія,

багаття силою пала,

а безнадійная надія

Любов і хтивість підійма.

І ось палають двоє в тілі,

Вони живуть тепер і тут.

Майбутнє вже не має сили,

Воно згорає як мазут.

Температура поза двісті,

Згорають інші почуття

Вони тепер як м`ясо в тісті -

готуються до небуття.

Опісля гострого бажання,

на головершках юних тіл

Ми відчуваємо сум'яття,

Пекельний сором, гострий біль.

А далі знову оживає

майбутнє фатумом грізнИм.

Тепер брехня лише врятує,

Лише вона рятує світ,

що ми так старанно плекали,

Разом із іншими людьми,

Котрих колись ми так кохали.

Тепер вони для нас чужі.

Ми потопаємо в коханні,

У ньому ми всецільно всі.

Ми більше вже не безталанні,

Гріховні в святості своїй.

Ніч сімнадцята - Тривожний сон

У сні тривожнім знову ти сумна,

руками білими обличчя закриваєш.

Ти вся бліда, заморена худа,

Неначе смерть у гості все чекаєш.

І я кричав, хотів порвати млу,

таку густу, що дихається важко.

Вхопити руку втомлену, тонку,

теплом зігріти, обіймать небесно.

Та це лиш сон, у ньому я безсильний.

Моя рука пронизує тебе,

а ти ридаєш і мовчиш безвольно.

І вже прокинувшись в липкім поту,

ШирОко скинув руки до небес -

О дайте сили, щоб я просто щез...