Мій подих зефірний

Щасливі зорі місячного неба,

Вершина дня, де місяць став вінцем,

І я хотів би бути біля тебе,

Побути трохи спокою гінцем.

І хмари ночі ледь направлять тіні,

Котрі впадуть на втомлене лице,

О як хотів би порухом долоні

Прибрати тінь від смутку, але це

Для мене зараз - майже неможливо

Ти так далеко в спогадах тих днів,

Коли любов моя була мов диво.

Тому тепер - я можу тільки духом,

Нічним зефіром пронестись над тілом,

Твоїм заснулим, милим, ніжним тілом…

І знову ніч

І знову ніч октавами співає,

А день далеко, наче крізь туман

повільно шлях в майбутнє прокладає,

такий неквапний рятівник від чар.

Для мене ніч - свобода зі свобод,
Тоді мої думки і щирі мрії
пливуть тобі, до твоїх тихих вод,

і огортають шовковисті вії.

Літаю духом, сон твій стережу,

і час від часу подихом війну

віл сну поганогов тебе я вбережу.

І зранку знову день твій розквітає,
Ти у веселості своїй не знаєш
хто цілу ніч тебе оберігає.

О відгукнися!

О відгукнися на мої страждання!

відкрий вуста, хоч слово прошепчи!

Я переповнений палким коханням,

його віддам, собі залишу немочи.

Не оминай мої стражденні очі,

Котрі із сумом дивляться на тебе.
І хоч з тобою серце бути хоче
ти своїм серцем десь дадеко в небі.

І не питай чому зі мною сталось
Чому болить пробуджена душа
Вона для тебе стала знов жива.

Вона тобі співає та радіє,
тобі спалахує, і зроджує надію,
О відгукнися, моя світла мріє.

Я знаю

Чи знаєш як я знаю,

Що любиш ти мене?

Твій погляд на прощання 

Мені говорить все.

Він спалює жагуче,

Торкається низин,

В які я вже боюся

Спускатися один. 

Цей погляд вогнянистий

Спалахує на мить,

Та він говорить більше

Аніж мільйони слів. 

Здається, що мовчанка

То краще ні слова. 

У ній все дуже ясно, 

В ній - загадка зла.

То ж рота я затулю,

Не вимовлю ні звук. 

Махну прощально перстом,

Махну, торкнувшись рук. 

І піду в невідомість,

У спокій вечорів.

Добраніч, мовчазливість

Солодких, ніжних снів. 

Цигарки, дим

В нічнім і тьмянім світлі абажуру,

коли вже ніч запалює вогні,
ти все сиділа у міцній зажурі

палива вогник терпких цигаркІв.

Повсюди дим навіював нудоту,
тютюн згорав в легенях молодих.

І я стояв, вікно заливши потом,
Ловив ніздрЯми кожен димний дих.

 

Це наша тризна за палким коханням,

Поминки долі, смерть і крах надій

І ми ще вип'єм на поминках мрій.

Тому я йшов, прискоривши ходу,

 піднявши комір чорного пальта.

Мене уже в твоїм житті нема

Поклич мене

Поклич мене із раю свого,

Верни мені чуття в душі,

Я вже замучився без того

П'янкого болю у журбі.

Заглянь в мої застиглі очі,
як у мерця вони мутні.

Я роздивитися вже хочу,
на сонцем оповиті дні.

Підняти згорблені рамена

Розправитися у плечах
В руках відчуть як повна сила

У тілі пророста в ночах.

А в тих ночах - твої цілунки

безмежну силу додають,
Вони плекають, то не трунки
Вустами рани зцілюють.

І зараз я дивлюся в небо,
таке претемне як пітьма.

Тебе все кличу, бо потреба
моя в тобі не має зла.

Ти мій озон, моє дихАння,

У тобі мій безсмертний слід
Я знову хочу те кохання,

котре жбурнув тобі до ніг.

Тривожний сон

У сні тривожнім знову ти сумна,

Руками білими обличчя закриваєш. 

Ти вся бліда, заморена худа,

Неначе смерть у гості все чекаєш.

І я кричав, хотів порвати млу,

Таку густу, що дихається важко. 

Вхопити руку втомлену, тонку

теплом зігріти, обіймать небесно.

Та це лиш сон, у ньому я безсильний,
Моя рука пронизує тебе,
а ти ридаєш і мовчиш насхлип.

І вже прокинувшись в липкім поту,
ШирОко скинув руки до небес - 

О дайте сили, щоб я просто щез...

Короткі зустрічі

 Прощатися нам легко,

Стрічатися - так важко

Біжать скупі хвилини,

Крадуть частини щастя,

Від нашого дрібного 

Швидкого існування

Ми хочемо значного, 

Ми хочемо - кохання. 

Ми часу не марнуєм, 

Швиденько проживаєм,

Століття в насолоді

Що втиснені в хвилині.

І день життя такого 

Замінює квартали. 

Втрачаєм лік у тому,

Чого так сильно ждали.

І вже раптово стане 

Світанок наш останній,

Ми плачемо бо хто - зна

Коли отак спроможні

Ми будемо зустрітись,

І віддавати ніжність

В потоці невагомім,

Сплатити у любові.

Мені вже не вернутись

 У твої сни - мені не повернутись,

Твоє життя - закрите скрізь для мене,

А я так хочу хоч на мить зустрітись,

Та обійняти, утопитись в небі

Твоїх очей блакитних та принадних,

Котрі освячують довкола себе,

Усіх людей хоч трохи ще придатних 

Твврити те, що ми добром зовемо.

І твоє серце сповнене любові

Тепер мені у сні лише стрічати

А може ще я змучився чекати,

Коли ти звернеш погляд свій раптово

На моє все нужденне існування

І тихим усміхом зметеш  страждання. 

І це мине

 І це пройде колись напевно,

Майбутнє вносить свої правки. 

Але тепер ми знаєм чітко - 

Оце шаленство - не даремно 

мине і втопиться забуте.

Воно залишить дику спрагу,

Щодня вертатися і знати,

Що можна і ось так кохати

Забувши про ліміти долі, 

Про всі теперішні проблеми,

Ловити серцем насолоди

Начхавши на усі вимоги. 

Прокляття

 

Не жди мене сьогодні опівнОчі,

Я не прийду хоч ти чекаєш ще.

Не подивлюся в твої ясні очі

Твоя любов обпалює мене.

Я спопеляюсь від твоєї ночі,

Згораю серцем духом і єством,

Мене ти мучиш полумʼям гарячим 

І я впадаю в коматозний сон. 

Я пропаду і щезну десь навіки,

Ти зможеш ще собі знайти любов.

А я спочину під намистом срібним 

Із тихих зір та місяця, а втім...

Твоя любов - прокляття за провини,

За всі гріхи які зумів знайти,

І найдорожчим людям принести.

Вірш шістнадцятий

 

В самотні літні ночі

я згадую минуле

Чиїсь відкриті очі
Наповну вбрані груди.

О ні, я не ховаюсь
фантазій не плекаю,
я тихо відкриваюсь,
І згадую що було.

І цей прекрасний спогад,
Оці тендітні руки,

Підлесли аж до неба

Мої думки і муки.

Немає вже польоту,
моя іскра погасла,
Я бачу тільки сльоту
і хліб з окрайцем масла…

Минуле не вернути,
як фарш у м'ясорубці,

піду рубці намащу

і псові дам поїсти.

Вірш п'ятнадцятий

 

У спогадах моїх,
ти чиста, молода,

Красива та свобідна,
весела та сумна.

І усмішка твоя
сяйливо - білосніжна,
І голос твій дзвінкий
немов ручай весняний.

Ти в пам’яті моїй

жива та вседієва,
Зціляєш всі старі
мої гноєні рани.

Минули довгі дні,

а ти мене тримаєш,

Крізь бурі проведеш

до вічних сновидінь.

Вірш чотирнадцятий

 

Оплакую любов свою,

Вона мертвА, застигла.

А може скажу соловʼю,

Щоб не співав надривно.

Шукаю бистрої розради,
У сні та музиці Шопена,

А в голові бренять плеяди,
І кров дрижить у хворих венах.

І знову ніч, темІнь довкола,

Переглядаю записник,

мого життя щоденник кволий,

я викидаю на смітник.

Тебе прекрасну та сумну,

я збережу навічно.

Пробач, що був трагічним.

Вірш тринадцятий - Колискова

 

Колискова

І спи і мрій і поринай

До царства Морфію нічного,

Лише позаду залишай

Шнурочок сплетеного льону.

Лише за ним достатньо сил

Вернутись в світ ранковий.

А знаєш що? Я все наплів.

Світанок прийде скоро.

Вірш дванадцятий

 

Добраніч.

І ні слова більше,

Твої вуста закрию поцілунком.

І ти заснеш сьогодні вже раніше

Ніж дві зорі сховаються в світанках.

І добрий ранок

Скаже тОбі сонце,

Палке проміння збудить на світанку,

А я сповию твоє ніжне серце

У золотистім вранішнім серпанку.

А добрий вечір,

Сповнений турботи,

Принесе втому, радісну і млосну,

І я ставатиму як до роботи,

Збирати з вуст твоїх солодкі роси

Вірш одинадцятий

 

Мене нема.

Я вже пішов.

В бездні ночі потонув.

А нині ти,

Наказуй ти

І я слова твої сповнЮ.

І не дразни

Намарно слів

Не викидай на вітер

Бо в твої сни

Прийду сліпий

І заберу набільше

Це грізний знак.

Мої слова,

Моє палке прокляття.

Тож накажи,

Не відступи

Від власного закляття.

Наказуй, щоб

Ішов я спать,

І довго спав, до рання.

І королівною

У снах

Явись мені з коханням.

Вірш десятий - Сонний я

 

Світанок запалив Венеру,

І сходить сонце, зір нема,

Я ставлю каву на пательню

І не запалюю вогня.

Я навіть очі не відкривши,

Ледь йду на кухню і стою,

Неначе мумія невтішна,

Неначе пугало в степу.

А ти своїм палким коханням

Не дала спати цілу ніч

Ти цілувала із натхненням

Всього мене і навіть більш,

Ти наче всесвіт обіймала

Своєю ніжністю й любовʼю.

І всю себе мені віддала.