Цикл "Нічні вірші"

Пролог

Ніч. Чомусь ніч є особливою порою доби. Серед дня ми клопочемося про справа матеріальні. А вночі… Вночі час йде інакше аніж вдень. Музику Шопена краще слухати увечері, особливо вальс op. 34  або баладу номер 1. Думати про абстрактні речі - краще саме вночі, коли всіе спить і тиша заповнює наше нутро.

Вночі файно підводити підсумки дня. Перед сном з бокалом вина чи шклянкою віскі добре згадувати про минулий день або, якщо у вас є свій цікавий життєвий досвід, можна згадати про все, що минуло. Ці спогади можуть бути солодким як цукор, можуть бути терпкими як вранішній еспресо (мені особисто епресо подобається більше, гіркота додає різноманіття смаку). Так само розбиті почуття є гарним ґрунтом для написання віршів. 

І цьому циклі - це різні вірші, що написані вночі, серед глупої ночі, коли згадуєш минуле і думаєш - що якби життя пішло інакше? А що якби? І таких безліч думок набігає… Вагання, переживання, невизначеність мені видалися такими, що саме вночі виявляють свою найбільшу силу, найбільшу амплітуду коливань. 

Мені особисто назвати це поезією складно, але не авторові вирішувати цінність написаного. Автор стверджує лише одне - нічне мистецтво більш інтимне, бо довкола тиша, і більш втомлене, замучене, вистраждане, зболене. Від того кожен рядок видається ціннішим.

Ніч двадцять четверта - Хворий розум

І світлі дні, і навіть в темні ночі,

коли на небі місяць владарює,

мій хворий розум до нестями хоче

зігрітись світлом, котре зачарує.

В мені отрута наповнИла кров,

свідомість майже на межі здоровʼя,

О як би я хотів відчути знов,

красу життя, наповнену зусиллям.

А поки ти у кожній частині мене.

В моїх очах стоїть пʼянкий туман,

 благословляю сон в твоєму імʼї.

І я би вічно був таким слабим,

якби тобі це принесло кохання.

І погляд твій зробився би живим.

Ніч двадцять третя

Глибока ніч, пітьма панує всюди,

холодна тінь гуляє по дворі,

лягають спати захмелілі люди,

відходять в сни як у туман морів.

І ти заснула, голову поклала,

щокою втисла подушку м'яку,
Ти тої ночі майже і не спала,

в рідкому світлі бавила малу.

Я тихо ляжу проти твого личка,

і кулачок під голову запхну,

і посміхнуся, це вже моя звичка.

В заснулі очі, у твою косу,
Я тихо - тихо голову занурю,

і задихнуся від твого парфуму.

Ніч двадцять друга - Мій подих зефірний

Щасливі зорі місячного неба,

вершина дня, де місяць став вінцем.

І я хотів би бути біля тебе,

побути трохи спокою гінцем.

І хмари ночі ледь направлять тіні,

котрі впадуть на втомлене лице.

О як хотів би порухом долоні

прибрати тінь від смутку, але це

Для мене зараз - майже неможливо,

ти так далеко в спогадах тих днів,

коли любов моя була мов диво.

Тому тепер - я можу тільки духом,

нічним зефіром пронестись над тілом,

твоїм заснулим, милим, ніжним тілом…

Ніч двадцять перша - І знову ніч

І знову ніч октавами співає,

а день далеко, наче крізь туман.

Повільно шлях в майбутнє прокладає,

такий неквапний рятівник від чар.

Для мене ніч - свобода зі свобод.
Тоді мої думки і щирі мрії
пливуть тобі, до твоїх тихих вод,

і огортають шовковисті вії.

Літаю духом, сон твій стережу,

і час від часу подихом війну.

Віл сну поганого тебе я вбережу.

І зранку знову день твій розквітає.
Ти у веселості своїй не знаєш
хто цілу ніч тебе оберігає.

Ніч двадцята - О відгукнися!

О відгукнися на мої страждання!

Відкрий вуста, хоч слово прошепчи!

Я переповнений палким коханням,

його віддам, собі залишу немочи.

Не оминай мої стражденні очі,

котрі із сумом дивляться на тебе.
І хоч з тобою серце бути хоче,
ти своїм серцем десь далеко в небі.

І не питай чому зі мною сталось,
чому болить пробуджена душа.
Вона для тебе стала знов жива.

Вона тобі співає та радіє,
тобі спалахує, і зроджує надію.
О відгукнися, моя світла мріє.

Ніч дев'ятнадцята - Я знаю

Чи знаєш як я знаю,

що любиш ти мене?

Твій погляд на прощання

мені говорить все.

Він спалює жагуче,

торкається низин,

в які я вже боюся

спускатися один.

Цей погляд вогнянистий

спалахує на мить,

та він говорить більше

аніж мільйони слів.

Здається, що мовчанка

то краще ніж слова.

У ній все дуже ясно,

В ній - загадка зла.

То ж рота я затулю,

не вимовлю ні звук.

Махну прощально перстом,

махну, торкнувшись рук.

І піду в невідомість,

у спокій вечорів.

Добраніч, мовчазливість,

Солодких, ніжних снів.

Ніч вісімнадцята - Цигарки, дим

В нічнім і тьмянім світлі абажуру,

коли вже ніч запалює вогні,

ти все сиділа у міцній зажурі

палила вогник терпких цигаркІв.

Повсюди дим навіював нудОту,

тютюн згорав в легенях молодих.

І я стояв, вікно заливши потом,

Ловив ніздрЯми кожен димний дих.

Це наша тризна за палким коханням,

Поминки долі, смерть і крах надій.

І ми ще вип'єм на поминках мрій.

Тому я йшов, прискоривши ходу,

піднявши комір чорного пальта.

Мене уже в твоїм житті нема.

Ніч сімнадцята - Тривожний сон

У сні тривожнім знову ти сумна,

руками білими обличчя закриваєш.

Ти вся бліда, заморена худа,

Неначе смерть у гості все чекаєш.

І я кричав, хотів порвати млу,

таку густу, що дихається важко.

Вхопити руку втомлену, тонку,

теплом зігріти, обіймать небесно.

Та це лиш сон, у ньому я безсильний.

Моя рука пронизує тебе,

а ти ридаєш і мовчиш безвольно.

І вже прокинувшись в липкім поту,

ШирОко скинув руки до небес -

О дайте сили, щоб я просто щез...

Ніч шістнадцята - І це мине

І це пройде колись напевно,

майбутнє вносить свої правки.

але тепер ми знаєм чітко -

оце шаленство - не даремно.

Мине і втопиться забуте.

Воно залишить дику спрагу,

щодня вертатися і знати,

що можна і ось так кохати,

забувши про ліміти долі,

про всі теперішні проблеми,

ловити серцем насолоди,

начхавши на усі вимоги.

Ніч п'ятнадцята

В самотні літні ночі

я згадую минуле:

чиїсь відкриті очі,

Наповну вбрані груди.

О ні, я не ховаюсь

фантазій не плекаю,

я тихо відкриваюсь,

І згадую що було.

І цей прекрасний спогад,

твої тендітні руки

підлесли аж до неба

мої думки і муки.

Немає вже польоту,

моя іскра погасла,

я бачу тільки сльоту

і хліб з окрайцем масла…

Минуле не вернути,

як фарш у м'ясорубці,

піду рубці намащу

і псові дам поїсти.

Ніч чотирнадцята

У спогадах моїх,

ти чиста, молода,

красива та свобідна,

весела та сумна.

І усмішка твоя

сяйливо - білосніжна.

І голос твій дзвінкий

немов ручай весняний.

Ти в пам’яті моїй

жива та вседієва,

зціляєш всі старі

мої гноєні рани.

Минули довгі дні,

а ти мене тримаєш,

крізь бурі проведеш

до вічних сновидінь.

Ніч тринадцята

Оплакую любов свою,

вона мертвА, застигла.

А може скажу соловʼю,

щоб не співав надривно.

Шукаю бистрої розради,

У сні та музиці Шопена,

а в голові бренять плеяди,

і кров дрижить у хворих венах.

І знову ніч, темІнь довкола,

переглядаю записник,

мого життя щоденник кволий,

я викидаю на смітник.

Тебе прекрасну та сумну,

я збережу навічно.

Пробач, що був трагічним.

Ніч дванадцята - Колискова

І спи і мрій і поринай

до царства Морфію нічного,

лише позаду залишай

шнурочок сплетеного льону.

Лише за ним достатньо сил

вернутись в світ ранковий.

А знаєш що? Я все "наплів".

світанок прийде скоро.

Ніч одинадцята

Добраніч.

І ні слова більше.

Твої вуста закрию поцілунком.

І ти заснеш сьогодні вже раніше

ніж дві зорі сховаються в світанках.

І добрий ранок

скаже тОбі сонце,

палке проміння збудить на світанку.

А я наповию твоє ніжне серце

у золотистім вранішнім серпанку.

А добрий вечір,

сповнений турботи.

Принесе втому, радісну і млосну,

і я ставатиму як до роботи,

збирати з вуст твоїх солодкі роси.

Ніч десята

Мене нема.

Я вже пішов.

В бездні ночі потонув.

А нині ти,

наказуй ти

і я слова твої сповнЮ.

І не дразни

намарно слів,

не викидай на вітер.

Бо в твої сни

прийду сліпий,

і заберу набільше.

Це грізний знак.

Мої слова,

моє палке прокляття.

Тож накажи,

не відступи

від мого заклинання.

Наказуй, щоб

ішов я спать,

і довго спав, до рання.

І королівною

у снах

явись мені з коханням.

Ніч дев'ята - Сонний я

Світанок запалив Венеру,

і сходить сонце, зір нема,

Я ставлю каву на пательню

і не запалюю вогня.

Я навіть очі не відкривши,

ледь йду на кухню і стою

неначе мумія невтішна,

неначе пугало в степу.

А ти своїм палким коханням

не дала спати цілу ніч

ти цілувала із натхненням

всього мене і навіть більш,

Ти наче всесвіт обіймала

своєю ніжністю й любовʼю.

І всю себе мені віддала

в нічному танці запальному.

Ніч восьма

Тебе прошУ, лягай вже спати,

бо я далеко десь за горизонтом.

Я би хотів теплом своїм приспати

але сьогодні, я десь там, на фронті.

І уявляю як тебе торкаюсь ніжно,

а ти мовчиш й прискорено лиш дишиш.

Я закриваю очі від бажань прещирих,

я сподіваюся мене ти не залишиш.

В полоні злих ілюзій та фантазій

в безодні снів порожніх та холодних,

я помираю від незнАних стадій,

куди ми вдвох ще так і не дозріли.

Тому ти спи, засни, забудь, і плавай

у океані моїх щирих дум.

Я повернусь і ми пізнаєм разом,

що це за сон в якому тільки сум.

Ніч сьома

Я з іменем твоїм

лягаю пізно спати.

І ти наче сніг

колючий і лапатий.

Я з іменем твоїм

свій ранок зустрічаю,

в тумані прохолоднім

іду та й потопаю.

У імені твоїм,

мій кожен Божий день

присвячую тобі,

і мовлю сто пісень.

Я з іменем твоїм

щасливий і проклЯтий,

у милості своїй

дозволь мені пропасти.

Ніч шоста

Між нами даль, нема звʼязку,

у мене зараз глупа ніч.

Та все одно я вам пишу

в надії стрітись віч на віч.

Ви так далекою від мене

зробились кілька літ тому,

а памʼятати вас так треба

ви наче сонце на листку.

Без памʼяті про ваші риси

я дуже рано все ж помру.

Ви необхідні наче світло

для фотосинтезу листку.

І очі світлі, і волосся,

їх забуваю я щодня.

Ви наче кисень у повітрі,

якого майже вже нема.

Я Бога мОлю про одне -

щоб він поміг запамʼятати

ваш світлий образ. А учора

я бачив вас між вулиць Львова...