Я все одно люблю

Та все одно я вас люблю

В моєму серці не пожежа,

о ні (я довіряю відчуттю).

Це стан, коли одежа

обпалює посохлу шкіру

як літнє сонце палить зливу,

І дощ паде немов на землю,

а та суха, бо все парує

від дивовижного тепла,

котре дає обпалена трава…

Ви хоч делекою від мене

Будете все моє життя,

та все одно, пишу вам вірші,

ви моя муза, неземна,

прекрасна пані моїх снів,

Я з вами в ночах не один.

І від надриву почуттів

я задихаюся, я хтів

сказати вам це особисто,

але лишилось тільки пИсьмо…

Холодна і далека зоря

Якою ж ви вже стали,

Моя страждена пані?

Тепер ви вся зі сталі,

Тепер ви наче грані,

алмазні гострі грані.

Ні суму, ні печалі,

Ні радості, ні злості.

Від вас я не чекаю,

бо ви неначе вмерли,

Для почуттів завмерли.

Я вас мабуть не знаю,

Тепер я відчуваю,

що ви далека зірка

холодна та гаряча,

І я вас не пізнАю.

Вже більше не відчую,

У вас порУхів серця,

Ви втратили безсмертя

до вічного кохання,

Лишилося єдине -

Лише фізично вмерти.

Ви така холодна...

Ви вже холодною до мене

зробились вчора на вечері.

Ми не будЕмо більше разом

топитися у дивних фразах.

Ми не підемо з вами в гори,

як це робили ще учора,

І не будемо разом спати,

любов тілами зашивати.

Ми сепаровані, в розлуці

І хоч обоє за столом,

та зранені є наші душі,

розрізані немов ножем.

І вже я хочу встати,

Піти по травах до кінця

Напився гіркоти до дна….

Не муч мене

Мене не знищуй своїм поцілунком,

не лий отрути в зморені вуста,

я вже напився солодкавим трунком,

і захлинувся у твоїх персах.

Любов у тебе - наче згубна сила,

приносить біль і радість водночас,

твої обійми мов осіння днина,

тепла не мають як дощу стіна.

Забути очі, синявою повні,

і серед сну бажаю повсякчас

аби в минуле перевести нас.

Та поки будь ранковою зорею,

веди крізь ніч до променів ясних,

які мій човен проведуть в шторми.

Холодність

Холодний дощ свою співає пісню,

По підвіконню стукає злегка,

І небо темне сірість непривітну

Кидає тінню в наші почуття.

Обоє мовчки снідаєм на кухні,

А потім мовчки йдемо хто-куди.

Вже не цікаві бесіди при свічці

Або розмови в передчутті весни.

То просто осінь, сповнена туману,

Так непомітно завітала в сни,

В яких любов сприймали як оману.

По цій дорозі вороття немає,

Чекати треба снігу та зими,

Бо в тиші слів любов не оживає.

Безнадія

О, безнадіє, сповнена тривоги,

ти полонила серце і думки,

мені би крила і польоту волі,

мені би сміху, щастя й радости.

Ланцюг на шию, руки у кайдани

мені даруєш на усі віки,

але душа не хоче знати рани,

вона тріпоче мов досвітні сни.

Брагаю тихо, ледь вуста ворушу,

твоє імення клику у нестямі

аби ти стала порятунком тьм'яним.

Бліденьким світлом зірки на світанні

мене врятуєш у кромішній млі

з усього злого, що живе в мені.

Ще мить

Твоя усмішка - істинно жіночна,

неначе вітер теплий навесні.

Вона весняна, і така привітна

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина стекпц,

здається мить - надломиться зовсІм.

Її обняти я щомиті прагну

і розчнтись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло,

аби тоді вже немно не було.

То маю ще незгаслу безнадію,

котра жевріє мов маяк у тьмі.

Прошу світи, світи ще мить мені.

Ти моя згуба

Твоє тепло щоночі зустрічаю,

солодкий подих дмухає в лице,

коли весна цвітінням вже буяє,

і запах квітів заполОнив все.

Твої обійми наче водопади,

немов потік, що втому убива,

щодня чекаю на твою привабу,

і помираю як тебе нема.

Ти моя згуба, гіркота священна,

без тебе я втрачаю сенс буття,

тоді у домі - самотня пустота.

І знову ніч сердито наступає,

холодний місяцт втуплено мовчить.

Тебе вернути сили я не маю.

Я майже вас забув

Я майже вас забув ще вчора

І навіть сон вночі прийшов без вас,

А вже тепер горить моя дорога

Назустріч ви прямуєте сумна.

І те що я хотів так забувати,

Вернулось вмить у серце і думки,

Воно ще раз готове покохати

Коли торкнуся вашої руки.

Ви просто йдете, погляд не сховавши,

В очах ні щастя, ані майбуття,

У моїх в груднях бʼється дзвін життя.

 

Немає сили цьому опиратись

Бажаю з вами зупинити час 

А ще учора проклинав я вас.

Сьогодні ти сумна

Сьогодні ти сумна і напів сонна,

Прийшла на офіс до свого вікна,

Холодне крісло обійма волосся

Гаряча кава руки зігріва.

Отак потроху сили наростають,

Гаряча хвиля зрушує думки,

Оці проблеми ще не уявляють

Кого в борні одержали вони.

Завзяття твого вистачить на сотню,

Твоя робота - мов щасливий знак,

І Боже збав коли твою дорогу

Перейде той, хто не працює так.

Тебе щоранку мовчки розглядаю,

Топлюся тихо у твоїй красі,

І так наївно мов дитя кохаю.

І так шкода, що квітнеш не мені.