Цикл "Любов зростає"

Не можу

Не можу дня прожити я

без твоїх очЕй і вогня.

Як наркотична ця потреба

поволі пожирає нерви.

Я все не сплю, лише дрімаю,

в тривожнім стані живучи.

Потроху просто існування

Стає призначенням моїм.

Ніяка радість вже немила,

одна депресія страшна.

І вже боротися несила

безодня чорна затяга…

І цього ранку я вдивляюсь

у чисту синяву очей.

І, чуєш, знову задихаюсь,

немов не маю я легень.

Заборонена

Ти - заборонена для мене,

моє табу у цьому світі.

Мені заплакати би треба

і аж ніяк не порадіти.

А що із того почування,

коли дивитися лиш можна?

І чути голос від кохання,

котрий наповнений зітханням?

Я ці тривожні відчуття

повириваю із корінням

Так знищують собі бурʼян,

щоб не зарОсло все подвірʼя. 

Але так дивно відчувати,

у цих рослинах, що в душі,

 достатньо сили запускати 

новІ і нОві паростки.

Вони корінням проростають,

в легені, серце і нирки.

І корінь грубий залишають,

можливо, мабуть назавжди.

Чи зможу почуття здолати?

Чи вдасться знищить їх до пня?

Коли неначе метастази,

кохання у любов зроста. 

Ти одягаєшся прекрасно

Тобі пасують джинси і спідниці,

на тобі одяг справно аж кричить

Увесь твій смак вривається в зіниці,

а я милуюсь і люблю цю мить.

Ходімо купим ще тобі вдягання,

візьмемо сукню, блузи та штани.

І потім вдома зробимо приміряння

і знову ти прекрасною будеш.

Хороші шати тіло огорнУть,

І я опісля буду цілувати

твої вуста солодкі як цукати. 

О дивен світ! Як змінює людину,

хороший одяг нам дає красу,

і в тій красі тобою я живу. 

О моя панно

О моя панно, ви сьогодні диво,

у ваших шатах ви прийшли від зір.  

І ваша гідність дуже вже красива

і ваші очі - сповнення всіх мрій.

Вам все пасує, мабуть ви прекрасна,

у ваших косах вітерець заснув,

І ваше слово наче ніжна флейта,

що виграває, що веде до сну.

Дивлюсь на ваші почорнілі вії,

і щирі брови, хаткою звелись.

Ось так і мають виглядати мрії,

Сьогодні ви підете в темний вечір,

і може там знайдете свіжих сил,

а я піду вечеряти один.

Великий струм

Спали мене вогнем з очей,

великі струми в душу дай.

І може я серед людей 

хоч оживу на мить, бодай.

І моє серце забринить

в тональності на ре-мінор,

тоді я зможу вільно жить

під звуки від твоїх октав.

І може стану як усі

радіти, плакати, сміятись, 

бо зараз пустка у душі,

я можу тільки дивуватись, 

Шукати сенсу до життя, 

і трохи вже розчаруватись 

від вічних пошуків і зла

з яким доводиться стрічатись. 

Ізбав мене од цих стремлінь,

закинь в буденність із коханням. 

Я дуже хочу полюбить,

відчути біль розчарування.

Пізнати радість, сум гіркий,

хвилини прощення та млости. 

Я хочу жити як усі

з душею десь в склепіннях плоті. 

Напитися тобою

Як упивався нині я тобою!

Припав посохлими губами джерела,

І тамував пристаєну знемогу,

 пʼючи із вуст солодкого вина.

Як милувався істинно красою,

і там де треба було промовчать,

я наче хворий, наче збожеволів,

про почуття хотів усім кричать. 

А ти мовчала, тихо говорила,

сміялась щиро всім, та не мені.

Принесла чай і ще цукерку білу.

У мене настрій був десь на нулі,

І ось на мить ти щиро посміхнулась.

А я розцвів, як кактус на вікні.

Каталізатор

Коли в душі каталізатор,

Зрушає сили, що спалИ,

Тоді маленький спонукатор

зриває запобіжники.

Так починається стихія,

багаття силою пала,

а безнадійная надія

Любов і хтивість підійма.

І ось палають двоє в тілі,

Вони живуть тепер і тут.

Майбутнє вже не має сили,

Воно згорає як мазут.

Температура поза двісті,

Згорають інші почуття

Вони тепер як м`ясо в тісті -

готуються до небуття.

Опісля гострого бажання,

на головершках юних тіл

Ми відчуваємо сум'яття,

Пекельний сором, гострий біль.

А далі знову оживає

майбутнє фатумом грізнИм.

Тепер брехня лише врятує,

Лише вона рятує світ,

що ми так старанно плекали,

Разом із іншими людьми,

Котрих колись ми так кохали.

Тепер вони для нас чужі.

Ми потопаємо в коханні,

У ньому ми всецільно всі.

Ми більше вже не безталанні,

Гріховні в святості своїй.

Сонет з елементами душевних мук

І як же хочеться усе сказати,

бо може стане легше там, на серці.

Отак ходить, в собі вулкан ховати,

на це в нас двох ніяк немає тверді.

Ми наче бомби, сховані в конверті,

один лиш дотик - і всьому кінець.

Надривом живемо на цій планеті,

немов життю приходить вже вінець.

Чи можна ще імітувати краще?

Наскільки щирим буде наш «концерт»?

В часи війни і абсолюту фальші.

Я утомився лицемірно красти

у тебе дні щасливої пори

і називати це незмірним щастям.

Ляпас

Я просто ошелешений,

палає вся щока.

Я миттю отвережений

від твого ляпаса.

Це було так по дикому,

але водночас щиро.

Ну а мені не битому

зробилось трохи дивно.

Навіщо ти вліпила так,

Коли тобі байдужий я?

Навіщо ти прийшла сюди

І в писок зацідила ти?

Якщо тобі не байдуже,

То ліпше йди, цілуй уже.

не треба більше ляпасів,

від них так серце гупає.

Поцілунок

Ми наближаємось повільно,

рука в руці уже давно,

ми наче в танці божевільнім

зближаємось, зближаємось…

Довкруг зима, морозний вечір,

і ось вже руки на плечі,

і голови тремтячий нахил,

і трепотіння голосів...

Усе злилося неймовірно

у теплоті присохлих вуст,

і загорілись блискавично

рожеві пупянки від губ.

І вже коли розкрились очі,

ми посміхнулись мимохідь.

тепер для нас відкриті ночі,

Тепер - поєднані у ній.

Я закохався

Я закохався, визнаю

цю очевидну істину.

І хоч я цього не хочУ,

але життя не уявлю

без ваших уст і ясних брів,

без цвіту віч та сонця вій.

Насінням впали на ріллю

любовʼю ще незайману,

тепер я полумʼям горю

щоденно із бажаннями,

котрі і в думці неможливо

собі сказати вголос щиро.

І ви це знали, добре знали,

що буде саме так зі мною,

тому замилено мовчали,

тому очима так кричали,

що я від крику занімів

і розкрИшивсь до ваших ніг.

Я вас виню у цій любові.

Вона тягар, вона нектар.

Щодня молю щоби цей дар,

ніде не щез і не пропав.

І хоч значні переживання

Та пізно йти, не час втікання.

І я приймаю це кохання.

Я визнаю його своїм.

Всецілим, щедрим, освяйним,

і зараз майже без вагання

надранок прийду я до вас.

Беріть мене, тепер я ваш…

Таємниця

Короткі зустрічі і кава,

ще кілька слів, проєкт, завдання,

і знову зустрічі у тімс.

робочий день скінчивсь на цім.

А серце моє - вже заграви,

на наші зустрічі іду

неначе свято величати,

і переважно все мовчу.

У ваші очі задивляюсь,

ловлю рентген шалених хвиль.

І мовчки, тихо посміхаюсь,

ви мій секрет, таємний біль.

Я вас кохаю вже, мабуть,

любовʼю еросом, жаданням.

Але не бути вже цьому,

ви я філео на світанні…

Ласкава панно

Ласкава панно моїх снів,

таємна звабо, вічна млість,

я вам пишу свої вірші,

я в них вихлюпую свій біль.

І злість, і радість, лютий гнів,

і ніжність мріяну, й печаль,

і вічну тугу за минулим,

котре пішло для нас не так.

У медіані своїх літ,

коли вже вибір пізнім є,

благословляю день і мить,

той час коли зʼявились ви.

На світ прийшли, завоювали

моє єство і спраглий ум,

І для другОго щастям стали…

Для мене ж ви - як Бетельгейзе,

ясна потужна і червона,

зоря мого нічного неба.

Прим. Бетельгейзе - яскрава зоря нічного неба, клас червоний надгігант. Очікується що ось ось вибухне надновою зіркою

Медіана - зі статистики, середнє значення з вибірки чисел

Я чую вас

Я чую вас, і вашу звабу,

парфуми ніжні наче цвіт.

Я дуже хочу мать відвагу

сказати вам хоч кілька слів.

Ви стоїте завжди десь поруч,

і запах ваш - немов магніт.

А кожен дих і кожен порух

осяння моїх темних днів.

Я несмілий, боягузний,

стидаюсь слів, мовчу як тінь.

Ви Еверест мій неприступний,

я вас боюсь як темних діл.

Мої далекі сподівання

малу надію бережуть,

що я наважусь на вітання,

і познайомлюся, мабуть.

Я часто думаю про вас

Я часто думаю про вас,

gро ваші коси, ніжні очі,

мені ви снилися не раз

і ми стрічалися щоночі.

Ви в моїх снах безперестанку,

вустами шепчете слова,

і до самісінького ранку

я чую запах ваш і смак.

Ви та чарівна ніжна мрія,

далекий і примарний птах,

надію милу все лелію,

що переборю сильний страх

побути з вами хоч хвилину,

рукою руку обійняти.

і більше вас не відпускати

Королева

За вікном нічні Карпати,

ясна тепла літня ніч,

Місяць сяє і без лампи

бачу відблиск ваших віч.

Ви навпроти, а фіранка,

поміж нас немов стіна.

Неживий метелик в косах

з вітерцем знов ожива.

Ваші груди як вітрила

надимаються щораз.

Серце бʼється без упину,

і зрадливо підстриба.

Ви далека, недосяжна

rоролева неземна,

Я торкаюсь ваших личок -

cтрум гарячий пробіга.

Ви пробачте, ніжна пані,

Я впаду до ваших ніг,

заридаю від кохання

і піду у білий світ.

Шаленство

Шалений день, шалена ніч,

зіниці втиснуті до віч,

екстазу сльози і цілунки

Спивав зі щік неначе трунки.

Це щастя тіл, земний це рай,

і все довкола - як пропало.

Лише очей безмежний край,

і скинуте із вуст забрало.

Прим. Забрало - передня частина шолому у лицарів, прикривало рота

Таємниця

Легке схиляння голови,

ледь видна посмішка тобі,

і ми вже знаємо коли

будемо зустрічатись ми.

Це все велика таємниця,

її не має знать ніхто,

бо ми не думаєм вбивати

своє теперішнє тепло

Це ми спокуса для обох,

таємна радість серед ночі.

Як вимикають зараз світло

лишається вдивлятись в очі.

Свою голівку ти схилила,

пасмО волосся неслухняно

спада на плечі і на шию.

Вірус

Знемога, спрага, лихоманка...

Все одночасно, все нараз.

Я то холону, то в гарячку

кидає цей душевний сказ.

Мене він вб'є, тепер я знаю,

цей вірус дикий не піде.

Мої думки він доконає,

і знову іншого знайде.

А я продовжую боротись,

не покидаю все надій -

що ця любов усе потерпить,

що ця любов - до скону днів.

Температура десь за сорок

в моєму серці та душі,

а ти холодна наче морок...

Царівна

У тебе тіні під очима,

ти знов невиспана, сумна.

Мені так хочеться губами

зацілувати ці вуста,

прив'ялі втомою, журбою,

важкими буднями буття.

Бо ти достойна до любови,

Моя царівна дорога...