І як же хочеться усе сказати,
Бо може стане легше там, на серці.
Отак ходить, в собі вулкан ховати,
На це в нас двох ніяк немає тверді.
Ми наче бомби, сховані в конверті,
Один лиш дотик - і всьому кінець,
Надривом живемо на цій планеті,
Немов життю приходить вже вінець.
Чи можна ще імітувати краще?
Наскільки щирим буде наш «концерт»?
В часи війни і абсолюту фальші
Я утомився лицемірно красти
У тебе дні щасливої пори
І називати це незмірним щастям.
Немає коментарів:
Дописати коментар