І як же хочеться усе сказати,
бо може стане легше там, на серці.
Отак ходить, в собі вулкан ховати,
на це в нас двох ніяк немає тверді.
Ми наче бомби, сховані в конверті,
один лиш дотик - і всьому кінець.
Надривом живемо на цій планеті,
немов життю приходить вже вінець.
Чи можна ще імітувати краще?
Наскільки щирим буде наш «концерт»?
В часи війни і абсолюту фальші.
Я утомився лицемірно красти
у тебе дні щасливої пори
і називати це незмірним щастям.
Немає коментарів:
Дописати коментар