Не сумуй

Не будь сумною хоч на мить,

Рукою очі розвесни,

Поглянь на небо із блакиті

І озоветься тої миті

Весна, зима, усі стихії

Аби тобі у твоїй мрії

Було прелегко мандрувати,

І землю щастям засівати.

У віддчай падати не смій,

Змахни сльозу із довгих вій,

І білу хустку піднеси

аби побігли всі вітри

і напували мов вітрило

Тебе наснагою на діло,

котре у твоїм щирім серці

залишить спогад мов озерце.

Ти будь закохана без меж,

Віддай йому любов, та все ж

Не забувай, що ти людина
Що маєш гідність і провина

Твоя в одному може бути

що ти кохаєш - незабутньо.

Поглянь на вечір у тумани

І там зустрінеш свої чари 

Цигарки, дим

В нічнім і тьмянім світлі абажуру,

коли вже ніч запалює вогні,
ти все сиділа у міцній зажурі

палива вогник терпких цигаркІв.

Повсюди дим навіював нудоту,
тютюн згорав в легенях молодих.

І я стояв, вікно заливши потом,
Ловив ніздрЯми кожен димний дих.

 

Це наша тризна за палким коханням,

Поминки долі, смерть і крах надій

І ми ще вип'єм на поминках мрій.

Тому я йшов, прискоривши ходу,

 піднявши комір чорного пальта.

Мене уже в твоїм житті нема

Руїна

Полиш мене, хіба я в змозі?

Я вже руїна між людей!

Єство моє в страшній тривозі

Мавпує рух із дня у день.

Вже не людина, тільки робот,

що імітує міць життя,

Завмерле серце більш не робить

Ані одного відбиття.

Душа покинула це тіло

Тепер вбиваю як жию

Рефлекси роблять своє діло

І знову вбити я їду.

Отак зруйнований дощенту

Лежу в могилі моїх мрій.

У третій світовій війні.

Тривога

Тривожний я, моя душа в бентезі,

Весела пішла поміж домів. 

А що я можу? Я з тепер у черзі

В стовпотворінні твоїх пацанів. 

Квітуче гроно ти їх назбирала,

Уклала список, позначки ввела. 

Мені огидна, дивна ця забава,

Зіпсута геть акторкою вистава. 

Я просто піду, бався й далі з ними,

А так хотілось дарувати щиро 

Свої пісні, тривожну синь небес. 

Але життя, і люди трохи дивні.  

У кожнім серці - свій дурний мотив,

Тебе ж, дівчино, трохи я любив,.,

Руїна

 І хтось прийде, і руку покладе

На твоє схилене, потовчене плече

Огорне смутком, плачем наверне

І ти здригнешся, ти згадаєш все 

Давно минуле, що вже відійшло.

Твої слова раптово пригадаєш,

Як ти пішов, тривке шукати дно

А в результаті - спогади плекаєш.

І гуркіт битв, що були у душі,

Лунають досі в серці й голові,

А ти сидиш поміж своїх руїн

Ковтаєш ліки, гасиш ними гнів.

І без просвіту лічиш свої дні

В пекельних муках, наче у вогні.

Голем

 

Руїна слів та почуттів.

Я вже не здатний на любов.

Єдине що я так хотів -

Це бути цілим до основ.

Я наче жив, і щось творив,

І людям іншим помагав.

Але в душі не відчував

Ані краплини почуття.

Немов той голем глиняний

Ходив, вчинЯв, людей стрічав,

Але ні краплі співчуття

До всіх хто поруч не віддав.

Ходячий труп, хоч серце стука,

Поміж людей я наче свій.

Там все ж чекаю того звуку

Що гул надасть в душі моїй.

Демон

 

Я бачив сон, тривожний дивний сон,

Мені він снився вже не перший раз. 

У цьому сні був чорний чорний демон,

І він прийшов у дуже дивний час. 

Я все ще спав, над ранок досипав.

І ось в глибоку втрапив я печеру..

Тривожний страх я чітко відчував

І мусів йти на сіро - чорну гору.

Я піднімався важко і повільно,

Щось не давало підвестись уверх,

І вже коли піднявся до вершини 

Мій меч важкий від слабкости упав.

І що це було, що це означає? 

Цей сон з повтором - нащо він мені?

Це може доля стука й натякає?

На суперечність моїх прожитих літ?