Як щастя тінь

Сьогодні аж під ранок

ти знов прийшла у сни,

утішився світанок,

коли всміхнулась ти.

У ніжному зітханні

відбився всесвіт мій,

у чистому коханні

зізналась ти мені.

І янгола рукою

прогнала втому з вій,

я ж дякував за долю,

і зорі клав до ніг.

Відкрив засохлі очі,

обтер холодний піт
Ти знову цеї ночі

Прийшла як щастя тінь,

і я оплакав долю,

цей день віддав журбі.

шкода, що ти не моя,

шкода, що я не твій...

Геть щось інше...

Демон з плоті й крові

Не вір мені бо я брехати вмію,

мене отак навчило вже життя

Пройде ще мить і я тебе покину.

піду надранок у своїх ділах.

Не жди мене бо більше я не прийду

Ця легковажність - ось моє імʼя.

Тож заховай не сповнену надію 

І народи собі моє дитя. 

Воно як спомин на світанку в морі

буде клеймом на твойому життю.

Будеш вдивлятись і в його обличчі

Знайдеш лиш біль і самоту гірку. 

Не Купідон з тобою спочиває

і цю любов, що репає вуста,

Приніс тобі та дихать заважає

предвічний демон - справжній сатана.

Стань частинкою печалі…

І серед снігу довжелезної зими,

В якій вуста замерзли наче камінь,

Моя душа тебе чекає в теплі сни,

Прийди і стань частинкою печалі.

Juventud (Молодість)

Автор Ернесто Лекуона

Молодість

Покидаєш мене назавжди

і лишаєш мені

Холодну самоту

Молодість, ти їдеш

Не лишаєш мені

навіть спогад швидкий

про щиру цю любов

І пощо мати мрію

вернутись в минуле

і торкнути струну

у серці моїм.

Молодість,

ти забрала з собою любов

ту любов, що в моєму єстві

і забути яку нема сил.

Я бачив пекло

Пам'яті Андрія Дзеси... Завдяки твоїй жертві, я можу жити...

Я бачив пекло, мамо,

холодне пекло,

коли вода раптово 

з небес понесла

потоки вод нещадних

і тонни сталі,

а в моїх друзів вмиті

життя забрали.

І кожна частка моя

 наскрізь промерзла

Втонула з булькотом

В болоті мерзлім.

Лише щурі ганяли

по купах плоті,

Тіла ж в багні лежали

і запах смерті

мене раптово сильно

пронизав болем

а потім я лежу

в смертельнім ложі.

А поруч друзі спали

у снах безмежних.

Лише тривожні зорі

і холод темний

прийшов повільно, тихо

у сон завмерлий,

що навіть сонце й небо

давно померкли,

і ми для цього світу

цілком померли.

Трепет

Блідоньке світло місяця уповні

Лягає тихо поміж твоїх кіс,

Мою любов ці обстріли тривожні

Складуть покірно біля твоїх ніг.

Тебе розбудять може десь під ранок

Гучні удари, детонації ракет,

І ми почнемо наш безмовний танок

ПомІж страхом і трепетом сердець.

Зупиним час на мить одну щасливу,

Вогнем любові з-під блакитних вій,

твоїй прекрасних, шовковистих мрій.

І хай несуть ракети смерть миттєву,

не мають сил дістатися до нас,

бо ми не тут, для нас спинився час.

Vurrìa (Жадаю)

У кімнаті темній та холодній

тут колись світило ніжне сонце

самотній я і страх мене долає

і точить по краплині серце моє.

Боюся, ця хвороба подолає

не стріну я Неаполя

не стріну я тебе.

Жадаю тільки на мить

Знов повернутись у мій Неополь

чути твій ніжний спів

і звуки мандоліни.

Жадаю тільки на мить

знов повернутись, моя любове

аби тебе обнять

щоби поцілувать.

Ця згуба!

мене не полишає

Ця згуба!

вбива в мені життя

Жадаю тільки на мить

хоч на годину у мій Неаполь,

жадаю, жадаю, жадаю,

та я розп'ятий...

Пабло Неруда. Сонет 17

Переклад, автор Пабло Неруда, збірка "100 сонетів про кохання".

Я не люблю тебе як троянду зі солі, або як топаз,

Чи стрілу із гвоздик, що несеться з вогнем.

Я кохаю тебе як леліють найбільший свій скарб,

В таїні заховавши його десь між тінню і днем.

Я кохаю тебе наче дивну рослину без цвіту,

Що таїть у собі світло вже не розпущених квітів,

Від любові твоєї пітьма пробігає по тілу

В ароматі густому, що рветься угору в повітрі. 

Я кохаю тебе, ні коли, ані як, ані звідки,

У любові прямій, що гордині не містить краплинки

Я люблю просто так, бо не вмію любити інакше. 

Аніж так, де немає мене, чи тебе, чи назавжди.

Ми близькі, наші руки сплелись в моїх грудях,

Ми близькі, в моїх снах ти заснула на віях.