Vurrìa (Я би хотів)

У кімнаті темній та холодній

тут колись світило ніжне сонце

самотній я і страх мене долає

і точить по краплині серце моє.

Боюся, ця хвороба подолає

не стріну я Неаполя

не стріну я тебе.

Жадаю тільки на мить

Знов повернутись, о мій Неополь

чути твій ніжний спів

і звуки мандоліни.

Жадаю тільки на мить

знов повернутись, моя любове

аби тебе обнять

щоби поцілувать.

Ця згуба!

мене не полишає

Ця згуба!

вбива в мені життя

Жадаю тільки на мить

хоч на годину, о мій Неаполь,

жадаю, жадаю, жадаю,

та я розп'ятий...

Пабло Неруда. Сонет 17

Переклад, автор Пабло Неруда, збірка "100 сонетів про кохання".

Я не люблю тебе як троянду зі солі, або як топаз,

Чи стрілу із гвоздик, що несеться з вогнем.

Я кохаю тебе як леліють найбільший свій скарб,

В таїні заховавши його десь між тінню і днем.

Я кохаю тебе наче дивну рослину без цвіту,

Що таїть у собі світло вже не розпущених квітів,

Від любові твоєї пітьма пробігає по тілу

В ароматі густому, що рветься угору в повітрі. 

Я кохаю  тебе, ні коли, ані як, ані звідки,

У любові прямій, що гордині не містить краплинки

Я люблю просто так, бо не вмію любити інакше. 

Аніж так, де немає мене, чи тебе, чи назавжди.

Ми близькі, наші руки сплелись в моїх грудях,

Ми близькі, в моїх снах ти заснула на віях.

Estate (Літо)

Пісня Бруно Мартіно (Bruno Martino)

О літо,

ти наче теплі ніжні поцілунки

 ти спогад про кохання, що минуло,

яке забути серце хоче так.

О літо,

Ти сонце, що віддало тепле світло

Вечірній захід тихо дарувало

тепер мене випалюєш до тла.

Та зима прийде знову

опадуть всі троянди у окрузі

І сніг покриє землю білим смузі

А серце знайде спокій хоч на мить.

О літо,

ти дало аромати ніжним квітам

і нас зачарувало цим коханням

мене ж від болю змусило вмирать.

Така тривога, такі слова...

Така болюча до нестями ця тривога,

твої вуста її вливали до душі.

Такі пекучі до нестерпности слова,

Тепер несу в своєму серці крізь роки.

І не спиняючись на тихих переходах,

долаю бурі та холоднії дощі,

а на шкарублих вже потрісканих долонях

несу відбиток від білявої щоки.

Яка ж це доля нести образ ясних днів!

Тепло від пальців та білявість рук,

Що як відбиток від давно минулих мук. 

Тепер у мене є лише одна дорога - 

Порожній шлях, кросішная пітьма,

і світлий образ, намальований зі шкла. 

Цикл "Метастази кохання"

Сьогодні ти сумна

Сьогодні ти сумна і напів сонна,

Прийшла на офіс до свого вікна,

Холодне крісло обійма волосся

Гаряча кава руки зігріва.

Отак потроху сили наростають,

Гаряча хвиля зрушує думки,

Оці проблеми ще не уявляють

Кого в борні одержали вони.

Завзяття твого вистачить на сотню,

Твоя робота - мов щасливий знак,

І Боже збав коли твою дорогу

Перейде той, хто не працює так.

Тебе щоранку мовчки розглядаю,

Топлюся тихо у твоїй красі,

І так наївно мов дитя кохаю.

І так шкода, що квітнеш не мені.

Холодна, волога осінь

Осінні дні, наповнені водою,

волога дише з кожного кутка,

холодний дощ повільною ходою

крокує сміло до мого вікна.

І зазирає у порожню хату,

Його стрічає лиш пітьма одна. 

Тепер стоять порожніми кімнати,

В яких колись сміялася краса.

Вони не будуть відчувати сонця,

зсіріла тінь впаде на чорний стіл,

і не здмухне зотлілий з часом пил.

Все що минуло і пішло у безвість

не повернеться до кінця віків,

і не пренЕсе всім важливу вість.

Сон в небутті

Я тихо спав, колисаний журбою,

Довкола ніч мов панна чарівна 

Мене сповила повіддю міцною

Здавалось більш надії вже нема.

І наче грім серед зимових днів

До мене промінь сонця надійшов

Його зустріти гідно я не смів

Надій відчути щастя не було.

Тепер же сум - єдина моя доля,

у ньому плачу і сміюся тихо,

Бо вже нема звідкіль чекати лиха,

воно в мені живе наповсякчасно,

не покидає навіть серед ночі,

коли здригаюся у невимовній тузі.

Мене нема

Сліди на скелі, сльози на піску,

І тільки хвилі піну розбивають.

Я ще постою, згодом вже піду

Хоча керунку певного не маю.

Осліплий човен у полярну ніч - 

оце моє тепер переживання

я би й хотів здолати тихий штиль

вітрила сильні віддати пориванням.

Але тепер немаю більше сили,

моя душа - розхристана і мертвА,

бо ти у сутінках розтанула німа.

І забрала у темряву з собою,

мою могутню й непохитну волю,

Тому й мене тепер уже нема...