Цикл "Весняні вірші"

У передчутті весни

І знову я стою.

Відкриті всюди вікна

Я весну проживу,

А дні пливуть так низько.

Готель ще трохи спить,

Надміру чути птаство,

І ти собі сопиш

Тобі вставати важко.

Я роблю гостру каву,

Доводжу до флетвайту,

лишаю біля тебе

і знов берусь за книжку.

Ти скоро повернешся

З морфеєвого світу.

Я встигну ще напитись

твоїм предиким цвітом.

І знову відновити

святі свої обіти -

Ти моя дивна казка,

За що мені це щастя?

Весняний неспокій

Ти юний спогад весняний,

Тебе я ждав, тебе плекав,

а ти прийшла як білий дим

Із тих країв де не чекав.

Я просто жив, паливши дні,

Щоденно звично існував,

Надвечір зʼївши цигарки,

У ліжко йшов і просто спав.

І раптом ти як грім небес

Зійшла весняною грозою,

І змила залишки спокою.

І той колишній спокій мій

Лишив на смітнику надій,

пірнувши у неспокій твій.

Весняні зайчики 

Чи знаєш ти, що йде весна,

Дарує сонечка вогнисті?

Тривожний зайчик ожива

в очах блакитно - променистих.

Ти повертаєш до життя,

щодня пускаєш ніжні квітки

неначе сливка молода,

вкриваєшся роженим цвітом.

І з кожним днем весни рясної,

коли то блискавка, то грім,

ти розростаєшся красою,

в тобі росте потужний спів.

В тобі природа виграває,

Готує суміш почуттів.

Життя майбутнє визріває,

Готує ґрунт майбутніх днів.

Немає сил протистояти

Природі щирій, зову тіл.

Отак кохання дозріває

Готує прИхід дітваків.

Сміх

Я вас чекав, на розі при кавʼярні

Тримав букетик квітів весняних.

Ви не прийшли, о, ви була відверта,

І так сміялись в телефон затертий.

І ваші зуби білі мов сапфіри

І ніжний голос - все супроти мене. 

І навіть друзі з вашого подвірʼя 

Сміються з моїх геть старих манерів.

І що і того? Я піду додому,

Під звуки сміху, кпини та погрози,

Буду дивитись як шумляться грози.

І в неймовірнім веснянім потоці

Вода змете всі сумніви та злості

Я відживу, і спробую укотре. 

Зазирни у весни

Мені у весни зазирни,

Пройдися полем давніх мрій,

Поринь у сутінки журби
і наче сонце засвіти.

Полинь над бОлями зими,
рукою щирою зціли

те що болить мене завжди,
прошу, благаю - зазирни,

У долю знищену мою,
в мої тужливі поривання,

ти нагадай що є коханням,
щоб я згадав слова: "Люблю"...

Але не прИйдеш, проминЕш,
У тіні іншого заснеш,
Мені лишається лише
Маленьке пиво й канапе.

Втопити в ньому свою злість,
і біль втопити. Як колись
уже не буде більш ніколи.

І я помру в руках у долі...

Ти підійшов

Ти підійшов - і моє серце впало

До твоїх ніг, трагічно весняних

Воно жило, билОсь, не відчувало, 

Що може бігти наче юна рись.

Коли в буденність звичну та незмінну,

Всуціль з констант укладене життя,

Ти увійшов неначе вітер свіжий

Як подих кисню, а не смерті чад.

І я воскресла в снах і наяву,

В очах сіяли промені блакитні.

І тих у них, благий та непомильний. 

Тепер іду крізь місто наче в млі,

Моя жіноча зранена душа

В тобі однім свій спокій віднайшла 

Коли весна

Коли весна готується прибігти,

У наші мізки, в душі та у сни,

Тоді удвох ми спробуєм світити,

запроменіти світивом ясним.

Коли пташки почнуть співати гучно,
Защебетають наче дзвоники,
І ми собі будем співать беззвучно
пускаючи дзеркальні зайчики.

Коли трава зазеленіє щиро,
І я візьму тебе у свій політ,
Тоді і ти позбудешся раптово

Усіх тривог, і спадку зі страхів,
в яких давно купаєшся незмінно.
Повір мені, це скінчиться напевно.

Ви прекрасна дама

Ви прекрасна дама,

душу обпалили,
Поглядом єдиним - 

серце спопелили.
У вечірній сукні

мовчки поманили,

У краї солодкі,

у краї весни.

І я йду за вами,

моя ніжна панно,
простягаю руку,

ловлю ваші коси.

У моєму серці

музика яскрава,

Без цілунків ваших

не піду у сни.

Таємнича, гарна,

чорноока панна,

у твоїм полоні

я немов пливу.
І безмежна ніжність

тепло накриває

І тепер напевно -

я тебе люблю.

Моя ніжна панно,

безіменна люба
притяжіння моє,

моя щира згуба.
І коли цілую

ваші пишні губи
І тепер напевно - 

Я тебе люблю!

Це все так раптово

Раптово кохання прийшло

Заповнило пустку у грудях 

Шаленим потоком знесло

У мізках розкидане груддя.

У гості тебе не просив

В приміщення хворого серця. 

У Бога кінця я молив

Не знав що отак він озветься.

Його порятунку просив

Розради для хворого тіла

А Він - до кохання привів,

Втекти вже від нього несила.

Іронія в цьому гірка

Мав вмерти від хворого серця. 

Тепер ця кончина близька

Бо ти вже мені не озвешся.

І те що тебе не побачу

Ніколи в своєму житті

Собі - я ще може пробачу

А долі - напевно вже ні.

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму як нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи.

Весняна сірість

На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,

Куди ще сніг не падав як належить,

моя нога ступити сміло зможе,

повільно йти, долаючи мій нежить.

Глибокий подих, сповнений надії,

Дає наснаги збить тахікардію,

Мені ще трохи, в магазин забігти,

і потім вдома ліжко буду гріти.

Життя - як сірість з вулиці брудної,

І навіть бруньки не знайшов одної,

то ще весни чекати дуже довго.

І може ти живеш у цьому світі,

І ти радієш, сповнена бажання,

Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.

Мені приснилося

Приснилось раптом що удвох 

З мовчанням тихим і привітним,

Ми вели німо діалог,

А навкруги - весна розквітла.

Повітря сповнилося медом.

Довкола білими квітьми

Пустили пахощі дерева,

А ми удвох з мовчанням шли.

І тільки поглядом одним

Ми все прекрасно розуміли,

Вогонь твоїх - мене зігрів,

Мої вогні - тебе збудили.

І сон прекрасний не минав

Допоки ранок не ввірвався

І не почалася війна

І мій будинок не розклався…

Весни не бійся

Весни не бійся, зустрічай,

поринь у неї з головою,

тепло проміння не минай,

і не кидай надію знову.

Бо що весна зробити може

Опісля спалахів зими?

Де ми горіли у знемозі

вогнями щирими змогли,

із невеликої вуглини,

що відгоріла вже давно,

розвести полум'я очима
ми захотіли, а воно

палахкотіло наче спека
І часто думав я над тим,

щоб не згоріти як смерека,

щоб залишитися живим.

І я живий, і ця весна,
вона холодною здається,

коли згорає вся зима,
тепло весни не придається,

Не припасуєш більш його

до свого стану у душі,

бо сонце і його тепло

то ще не все, що хочеш ти.

Тож хай прийде моя весна,
і десь тобі вона всміхнеться,

моя ж улюблена зима,

Неначе сон колись насниться.

Ти як отрута

В обіймах вЕсни ти приходиш знову,

І будиш тихо згаслу вже любов,

Немов отрута входиш в мою мову,

Мене кидає у липкий озноб.

Довкола ходиш, і рукою мило,
лоскочеш губи, серце ніжно б'єш,

Торкаєш душу, ніжно та незримо

вогонь із хіті в тіло додаєш.

І я не маю сили опиратись,

в мені багаття силою росте,

і спопеляє, вигорає все.

Лукавий усміх, ти перемагаєш,

рукою груди різко розриваєш

і поринаєш у єство моє.

Пісня для тебе

Прошу мене не покидай,

Вернися з ніжністю своєю,

Я так бажаю твій розмай,

щоб ти була завжди моєю.

Тебе зустріну першоцвітом,

і усміх буде на вустах,

Моє стрічання із привітом

тобі принЕсу у листах.

І ти дізнаєшся як довго,

тебе чекав в розпуці літ,

У тобі вся моя тривога,

В тобі життя мого політ.

Прошу не йди в тумани літ,

Коли шумлять весняні грози,

ти мій таємний оберіг,

мій талісман на час тривоги.

Весна

А вже весна до нас прийшла,

У сльози сніг стопився,

Довкола холод ще гуля

І дуб старий схилився

І часом іній випада,

Траву вкриває білим

Ти не сумуй, піде зима 

І весна встелить килим. 

І по зеленому пройдеш,

На босу ніжну ногу,

І вже ніколи не вернеш

У сіро - білу зиму. 

Ти проростаєш в мені незримо

В мені ти проростаєш немов весняний мак,

Пускаєш сильний корінь, гілля угору преш,

Зерно дрібне кидаєш на мій тривожний шлях

і силою значною життя приводиш в треш.

І в серце поселяєш мій непоборний страх,

бо я то добре знаю який кінець прийде,

він буде неймовірним немов страшнющий жах

і ми будем не в ислі спинити це уже.

І що мені робити? Зусилля всі мої

Беззахисно розбиті об весняні вітри,

котрі приносиш сміло у серце та кістки.

І я здаюся тихо, капітулюю тут,

І з мене проростає червоний маку цвіт,

Аби померле серце в тобі вродило світ.

Назустріч веснам

Ти йди назустріч веснам,

Не стишуй ще ходи,

Хоч десь за горизонтом

ЗарОсли всі стежки.

Стежки, якими вчора

ходили ми удвох,

і не булО в нас горя,

не було злих думок,

Ми були наче хвиля

прозора та швидка,

І неймовірна сила

обох у даль несла.

Тепер весняна сила

Тебе у даль взяла,

І ти піти повинна,

Мене у ній нема.

І я піду повільно

У зелень весняну,

А ти в бажанні сильно

Зустрінь любов святу.

Тиша і спокій

Блакиттю небо у весні налито,

І я дивлюся у безмежну даль.

А серце сильно хоче вже у літо,

коли тепла для тіла вже вдосталь.

Щоби яскраве сонце гріло дико,

Спалило землю і густу траву,

І ти була в купальнику відкрита,

Побігла швидко у потоках вітру.

У мене сміх застриглий на вустах,

У тебе регіт гУчний мов ліхтар,

що уночі розгонює пітьму.

І ми підемо у вечірній млості,

І не буде ані краплини злості,

Бо ми залишим тільки сліди босі.

Весняний епілог

Зелене листя виринає

Із пуп'янків набряклих

Весна таки перемагає,

Весна - це час прекрасних.

І те що було поміж нами

Не піддається згадці.

Нові готові вже скрижалі,

буде нова загадка.

Та нова зАгадка любови

Торує шлях спочатку,

Буде захоплення, і радість,

буде і час для смутку.

Твій новий шлях - не мій політ,

Я повзати лишуся.

Буду писать собі вірші,

На тому й завершуся.

Прийшла весна

А вже прийшла весна,

пора кипіння крові.

Той час, коли в любові

Ми топимось без броні,

А листям вкриті крони.

Я ж буду пам’ятати,

що є таке “Кохати”,

і згадувати ваші

тендітні милі руки,

як пам’ятку розлуки…