Не варто

Не варто тривожитись марно

І мчати кудись в далечінь,

Мій потяг сьогодні останній 

ПовЕзе у даль мою тінь.

Не треба в сумяття впадати,

Ламати руками дощі,

Мій потяг гуркоче завзято

Долаючи шлях від землі.

Не треба в ридання впадати,

І зводити крик до небес,

Душа наче річка в загаті 

І я у тривозі вже щез.

Не треба ридати, наразі 

Лиш мить пригадай ще хоч раз.

Як ти у великій повазі 

У пригощаю щастя пила.  

Не треба слів

Не треба слів, коли мовчать вуста,

Не говори, лише віддай тепла,

Коли піду туди, де смерть панує,

воно мені, мабуть, житя врятує.

Не забоюся йти в долину тіні,

ти бо зі мною, моє ти спасіння,

і навіть там, де світло вже немає

твоя любов із пекла визволяє.

І не питай чому я не благаю

Про твою милість, що миліша раю,

ти вже дала найбільше з - між людей,

свою любов, що рветься із грудей.

Ти просто дихай, і даруй тепло,

бо там де йду його нема давно,

і пам'ятай, якщо я не вернуся

з тобою в серці я не забоюся.

Бо ти у мене щирий оберіг,

і до кінця його в собі зберіг.

Не забоюся йти в долину тіні,

ти бо зі мною, моє ти спасіння.

Сон

Сьогодні ти мені раптово снилась.

Неначе стрілись в перехресті днів.

І ми удвох за руки так схопились,

що розірвати вже ніхто не міг.

І ми пішли так рвучко та сміливо

крізь гурт людей, стовпотворіння міст,

Шукати те, що тишу приносило,

знайти отой правдивий, вічний зміст.

На цьому місці я зірвався з ліжка,

затерплі ноги звісив та упав,

І стало трохи, трішечки ще гірко,

Я не зуміс слова тобі сказать.

Нехай слова невимовлені зрання

 Нехай думки, які живуть в тобі

Колись у сні згадають про кохання

І принесуть солодкість уві сні.

І дощ і вітер

Тобі скажу, тобі признаюсь щиро

А десь творі падають дощі 

І хоч слова звучать так несміливо 

В моїх думках лише твої пісні

Дише твій голос, вмитий чарівничо,

І милий погляд, скраплений вогнем,

В моїй душі дощі летять невпинно,

У супроводі під тривожний Щем.

Так дуже мулько, доля ця жорстока

Вона мечем висить на волоску

І ти така тривожно - сумовита

Вже не чекаєш прийдешню весну.

І ми німі, а парасоля мокра,

Пориви вітру геть змокріли нас.

Подай мені свою холодну руку

Подай і хай тривожить час.

Нехай йому буде все небайдужим

Нехай для нього важить головне

Сьогодні ти будеш мені не другом

А станеш щастя, щастям неземним.

Моє...

Моє вікно, заляпане дошем,

Моя душа - немов пуста безодня,

Моє життя сховалось під плащем

чужих бажань, і власного безволля.

Мій тихий дім, що лише пустотою,

Стара підлога зрипує тихцем,

І за вікном не стримує погоду

То так весна іде до нас з дощем.

А я лежу, я тихо помираю,

В мені потреба говорить тобі

Усі слова, які я тільки знаю,

Усі думки, що в голові моїй

Лише тобі у спадок залишаю,

Лише для тебе вони мають зміст. 

Мене почуй

Тобі скажу оці слова несмілі,

Ти зрозумій, не відкидай мене.

Я хоч в літах, але такий незрілий,

мені так важко видусить оце.

Я довго ждав погожої години,

Чекав моменту  знов і знов і знов,

Але тепер я буду говорити

І розкажу про всю свою любов.

Про мої сни, в яких ти поселилась,

Про світлий образ зліплений в мені

І про найкращі, найсвітліші дні.

Ти почекай, не мій перебивати,

Я дуже хочу все тобі сказати

І потім вічність ще тебе кохати.

Ти - спокуса

В тобі моя спокуса.

Ти знаєш добре це.

Тому я трохи злюся

і не дивлюся в лице,

Іду та сторонюся,

вітання рідко шлю,

Тебе я вже боюся,

бо ти не йдеш зі сну.

В тобі мої бажання,

нестямності такі,

що навіть від тортурів

не скажу їх тобі.

Вони бо надто дивні,

і пристрасно - чумні,

оці мої бажання,

тілесні, голосні.

Спокусо ти русява,

блакитно - голуба,

дивлюся я на тебе

і серце ожива,

моє вже хворе серце

скоріше все біжить

аби тобі принести

хоча б хвилину, мить,

в якій ти посмієшся,

забудеш сум та біль,

а може й не вернешся

у світ, де тільки цвіль?

А може ти зумієш

перевернути дно,

і у саду розквітнеш,

в який зову давно.

Навіщо я тобі?

Навіщо я тобі?

Мене ти не чекаєш,

Не ждеш у темну ніч

Сховавши свою злість.

Навіщо я тобі?

Коли ти не пізнаєш

Мій стомлений акцент

Опісля дня боїв.

Навіщо я тобі?

Ти можеш і сама

Прикрасити свій дім

У світлі кольора. 

Навіщо я тобі?

Мій грубий і вмілий

Характер наче міль

Зжирає твою тінь.

Навіщо я тобі?

Я злий, недосконалий,

Гординею сповненний

Маленький чоловік.

Тобі я не потрібний

Ти можеш все сама,

Як вітер на подвір'ї

мете пусте сміття,

Так я у твоїй долі

лише пусте ім'я.