Тебе візьму за ледь прозору руку,
пройдемось тихо під склепінням зір,
ти помовчи, лише тихенько слухай
тебе введу у свій химерний світ.
Він дуже дивний, майже фантастичний,
Таких мабуть немає на землі.
У ньому все минуле, старовинне,
яке стрічав на свОєму путі.
Я розповім про Баха та Вівальді,
котрі змінили музику в мені.
А потім мову заведу про книги
і про картини, і про повісті...
Ти знудишся і зрештою підеш.
І буде це сподівано та звично.
Мабуть мені призначено таке
І до кінця самотньо все прожити.
Ти просто йди, я плакати не буду,
Який бо плач, усі кудись їдуть,
Когось зове у путь далеку муза,
Комусь життя мʼяку покаже путь.
А мій уділ - самотня все цікавість,
І сотні книг, що стосами лежать.
Піду зварю флетвайтової кави,
На твою честь запишу ще вірша.
Немає коментарів:
Дописати коментар