Лист королівни до лицаря
А знаєш що? Тобі я не казала,
Але кохала я тебе не раз.
Я так далеко почуття сховала,
Не було вибору у мене на той час.
Вечорами у друзях топилась,
Алкоголем глушила той звук.
Моє серце кричати просилось,
Я ж закрила чуття моїх вух
І що рокИ? Вони лиш посміялись,
А погляд твій відкрив усі замки.
Я вже удруге, чуєш вдруге закохалась,
І цього разу, мабуть, назавжди.
І я не буду марно сподіватись,
Мені достатньо того що Ти є.
А як же хочеться тебе торкатись,
І напуватися з твоїх очей.
Якби дали мені один лиш день,
Єдиний день провести із тобою
На краї світу, де нема людей…
Я б напилася свОєю любов'ю.
Мені хоч ніч, проведену в готелі,
Щоб огорнути пристрастю тебе.
І ми удвох будемо на постелі
Шукати зорі в опівнічнім небі.
Я б цілувала твої губи
Так мною пристросно бажані.
Я б відчувала твої руки
І віддалась в палкій нестямі
Я вже раз його не послухалась.
Але серця ти все ж не обманеш,
І я згадую як тоді мучилась
Цього разу я буду слухняною.
Я мушу відпустити твою руку,
Але уголос цього не промовлю,
І на землі бувають такі муки
Як йти від тебе в темряву безмовно.
Я не буду Із цим сперечатися,
І боротись з коханням не буду.
ВЖЕ дозволила цьому я статися.
Ти вже попав в мої груди.
Відповідь лицаря під сурми зброєносця
І як тепер мені з цим жити?
Носити тугу мов тягар?
Я вже колись хотів здуріти,
Та пристрасть в льосі заховав.
Я ще тоді, в надранні часу,
Побіг у світ своїм життям,
А вже тепер о пів на першу
Від твоїх слів камінням став.
Я можу вигляд ще зробити,
Що я ніщо не помічав.
Але минуле не змінити
Воно пробігло як состав.
Війна...
стирає все вона,
кордони душ, і межі тіл.
Нещадно рве тканину дум
Сім'ї кидає між світів.
Навала темряви й тіней,
Чорти танцюють між людей,
Стинають голови і долі,
А світ схиляється до крові
У переддень війни світів
Втрачаємо страхи батьків,
І наче молоді козлята
Кидаємось до пащі львів.
Оце Кінець....
в норі й багнюці
ногою бігають щурі.
Дощі, сніги спадають гучно
Під канонадою орди.
Хотів померти десь за містом,
Де будуть внуки та сини.
А доведеться тут, в окопі,
У стрілянині та борьбі.
О, Боже, Боже мій ласкавий,
В останню мить тебе прошу
Не кидай душу у пітьму…
Зима довкола, тільки сніг,
Весна делеко ще від нас
Якби змінити тільки зміг,
Якби зумів здолати час?..
Я б все змінив, змінив життя,
Змінив любов (без каяття),
Змінив поставу в час біди,
Змінив для щастя приводи.
Нам так кортить прожить інакше
Минуле, що давно пройшло.
Бо в нім відоме все давно.
Моє нещастя відплило,
Було ось тут - і вмить пропало.
І що зі мною таке стало?
Можливо то прийшла любов?
Як тихий злодій опівночі
Зламала всі замки й ключі,
Кинджалом ласки і турботи
ВразИла серце і думки.
Тепер я інший - Прометей,
Я відродився наче Фенікс
З глибин твоїх ясних очей.
Ти очима
Поманила,
Усміхнулась,
Підкорила,
Розірвала на частини
Серце душу і клітини.
Я співав тобі
Сонети,
Заливав смішні сюжети
Цілував твої долоні
Мріяв розтектися в лоні.
Проминули довгі роки,
Залишився лиш неспокій,
Я боюся до гарячки
Втратити тебе зненацька
Коли двоє розлучаються,
Нові слова не вимовляються,
Нове добро не примножується
Лише смуток народжується.
І йдуть вони на всі сторони,
Розчиняючись в невідомости,
Не оглядаючись один одному,
Не прощаючи свої ж пОмилки.
Зупиняючись в ранковому хаосі,
Біжучи вздовж сірої вулиці,
Зустрічаєм завалені гавані
Кораблів із незрілих любощів
Розплющу очі - бачу я тебе.
Закрию очі - прийдеш ти у сни.
В траншеї чути гнилість і щури
І сірий дощ мовчить з німих небес.
Під звук гармат - ти сяєш наче німб,
В моє практично втрачене життя
В тобі мій сенс, ти мій стражденний гімн
І мій маленький якір до буття.
І бій стиха раптово, я живий.
Ще серце гупає зі швидкістю мотору,
І ти живеш іконою в мені.