Лист королівни до лицаря
А знаєш що? Тобі я не казала,
Але кохала я тебе не раз.
Я так далеко почуття сховала,
Не було вибору у мене на той час.
Вечорами у друзях топилась,
Алкоголем глушила той звук.
Моє серце кричати просилось,
Я ж закрила чуття моїх вух
І що рокИ? Вони лиш посміялись,
А погляд твій відкрив усі замки.
Я вже удруге, чуєш вдруге закохалась,
І цього разу, мабуть, назавжди.
І я не буду марно сподіватись,
Мені достатньо того що Ти є.
А як же хочеться тебе торкатись,
І напуватися з твоїх очей.
Якби дали мені один лиш день,
Єдиний день провести із тобою
На краї світу, де нема людей…
Я б напилася свОєю любов'ю.
Мені хоч ніч, проведену в готелі,
Щоб огорнути пристрастю тебе.
І ми удвох будемо на постелі
Шукати зорі в опівнічнім небі.
Я б цілувала твої губи
Так мною пристросно бажані.
Я б відчувала твої руки
І віддалась в палкій нестямі
Я вже раз його не послухалась.
Але серця ти все ж не обманеш,
І я згадую як тоді мучилась
Цього разу я буду слухняною.
Я мушу відпустити твою руку,
Але уголос цього не промовлю,
І на землі бувають такі муки
Як йти від тебе в темряву безмовно.
Я не буду Із цим сперечатися,
І боротись з коханням не буду.
ВЖЕ дозволила цьому я статися.
Ти вже попав в мої груди.
Відповідь лицаря під сурми зброєносця
І як тепер мені з цим жити?
Носити тугу мов тягар?
Я вже колись хотів здуріти,
Та пристрасть в льосі заховав.
Я ще тоді, в надранні часу,
Побіг у світ своїм життям,
А вже тепер о пів на першу
Від твоїх слів камінням став.
Я можу вигляд ще зробити,
Що я ніщо не помічав.
Але минуле не змінити
Воно пробігло як состав.
Немає коментарів:
Дописати коментар