Весни не бійся

Весни не бійся, зустрічай,

поринь у неї з головою,

тепло проміння не минай,

і не кидай надію знову.

Бо що весна зробити може

Опісля спалахів зими?

Де ми горіли у знемозі

вогнями щирими змогли,

із невеликої вуглини,

що відгоріла вже давно,

розвести полум'я очима
ми захотіли, а воно

палахкотіло наче спека
І часто думав я над тим,

щоб не згоріти як смерека,

щоб залишитися живим.

І я живий, і ця весна,
вона холодною здається,

коли згорає вся зима,
тепло весни не придається,

Не припасуєш більш його

до свого стану у душі,

бо сонце і його тепло

то ще не все, що хочеш ти.

Тож хай прийде моя весна,
і десь тобі вона всміхнеться,

моя ж улюблена зима,

Неначе сон колись насниться.

Мені приснилося

Приснилось раптом що удвох 

З мовчанням тихим і привітним,

Ми вели німо діалог,

А навкруги - весна розквітла.

Повітря сповнилося медом.

Довкола білими квітьми

Пустили пахощі дерева,

А ми удвох з мовчанням шли.

І тільки поглядом одним

Ми все прекрасно розуміли,

Вогонь твоїх - мене зігрів,

Мої вогні - тебе збудили.

І сон прекрасний не минав

Допоки ранок не ввірвався

І не почалася війна

І мій будинок не розклався…

Весняна сірість

На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,

Куди ще сніг не падав як належить,

моя нога ступити сміло зможе,

повільно йти, долаючи мій нежить.

Глибокий подих, сповнений надії,

Дає наснаги збить тахікардію,

Мені ще трохи, в магазин забігти,

і потім вдома ліжко буду гріти.

Життя - як сірість з вулиці брудної,

І навіть бруньки не знайшов одної,

то ще весни чекати дуже довго.

І може ти живеш у цьому світі,

І ти радієш, сповнена бажання,

Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.

Я так упевнено…

Я так упевнено брешу

Тобі, собі, усім довкола, 

А потім - ніч прийде раптово

І я у відчаю змовчу.

Буду сльозами умиватись,

Під звуки музики скрипок,

Щоби хоч трохи заховатись 

Від всіх навʼязливих думок.

А ці думки - лише про тебе,

Про твої очі весняні,

Вони настільки голубі,

Що серед ночі - бачу небо.

І твої губи ледь рожеві

Солодкі, спраглі як хурма. 

Та навіть слова гіркота

Не позбавляє від любові.

Я так упевнено брешу,

Себе обманюю щоденно.

Колись таки я припиню

Тебе прийму нескінченність.

І розпадуться на складОві,

Частинки, атоми, протони,

Цілком розчинюся в тобі,

І не повернусь вже ніколи. 

Це все так раптово

Раптово кохання прийшло

Заповнило пустку у грудях 

Шаленим потоком знесло

У мізках розкидане груддя.

У гості тебе не просив

В приміщення хворого серця. 

У Бога кінця я молив

Не знав що отак він озветься.

Його порятунку просив

Розради для хворого тіла

А Він - до кохання привів,

Втекти вже від нього несила.

Іронія в цьому гірка

Мав вмерти від хворого серця. 

Тепер ця кончина близька

Бо ти вже мені не озвешся.

І те що тебе не побачу

Ніколи в своєму житті

Собі - я ще може пробачу

А долі - напевно вже ні.

 

Ви прекрасна дама

Ви прекрасна дама,

душу обпалили,
Поглядом єдиним - 

серце спопелили.
У вечірній сукні

мовчки поманили,

У краї солодкі,

у краї весни.

І я йду за вами,

моя ніжна панно,
простягаю руку,

ловлю ваші коси.

У моєму серці

музика яскрава,

Без цілунків ваших

не піду у сни.

Таємнича, гарна,

чорноока панна,

у твоїм полоні

я немов пливу.
І безмежна ніжність

тепло накриває

І тепер напевно -

я тебе люблю.

Моя ніжна панно,

безіменна люба
притяжіння моє,

моя щира згуба.
І коли цілую

ваші пишні губи
І тепер напевно - 

Я тебе люблю!

Коли весна

Коли весна готується прибігти,

У наші мізки, в душі та у сни,

Тоді удвох ми спробуєм світити,

запроменіти світивом ясним.

Коли пташки почнуть співати гучно,
Защебетають наче дзвоники,
І ми собі будем співать беззвучно
пускаючи дзеркальні зайчики.

Коли трава зазеленіє щиро,
І я візьму тебе у свій політ,
Тоді і ти позбудешся раптово

Усіх тривог, і спадку зі страхів,
в яких давно купаєшся незмінно.
Повір мені, це скінчиться напевно.

Ти підійшов

Ти підійшов - і моє серце впало

До твоїх ніг, трагічно весняних

Воно жило, билОсь, не відчувало, 

Що може бігти наче юна рись.

Коли в буденність звичну та незмінну,

Всуціль з констант укладене життя,

Ти увійшов неначе вітер свіжий

Як подих кисню, а не смерті чад.

І я воскресла в снах і наяву,

В очах сіяли промені блакитні.

І тих у них, благий та непомильний. 

Тепер іду крізь місто наче в млі,

Моя жіноча зранена душа

В тобі однім свій спокій віднайшла 

Зазирни у весни

Мені у весни зазирни,

Пройдися полем давніх мрій,

Поринь у сутінки журби
і наче сонце засвіти.

Полинь над бОлями зими,
рукою щирою зціли

те що болить мене завжди,
прошу, благаю - зазирни,

У долю знищену мою,
в мої тужливі поривання,

ти нагадай що є коханням,
щоб я згадав слова: "Люблю"...

Але не прИйдеш, проминЕш,
У тіні іншого заснеш,
Мені лишається лише
Маленьке пиво й канапе.

Втопити в ньому свою злість,
і біль втопити, як колись
уже не буде більш ніколи.

І я помру в руках у долі..
 

Сміх

Я вас чекав, на розі при кавʼярні

Тримав букетик квітів весняних.

Ви не прийшли, о, ви була відверта,

І так сміялись в телефон затертий.

І ваші зуби білі мов сапфіри

І ніжний голос - все супроти мене. 

І навіть друзі з вашого подвірʼя 

Сміються з моїх геть старих манерів.

І що і того? Я піду додому,

Під звуки сміху, кпини та погрози,

Буду дивитись як шумляться грози.

І в неймовірнім веснянім потоці

Вода змете всі сумніви та злості

Я відживу, і спробую укотре. 

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою. 

А сніг лапатий докидає 

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима 

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні 

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі 

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Весняні зайчики

 Чи знаєш ти, що йде весна,

Дарує сонечка вогнисті?

Тривожний зайчик ожива

в очах блакитно - променистих.  

Ти повертаєш до життя,

щодня пускаєш ніжні квітки

неначе сливка молода,

вкриваєшся роженим цвітом.

І з кожним днем весни рясної,

коли то блискавка, то грім,
ти розростаєшся красою,
в тобі росте потужний спів.

В тобі природа виграває,

Готує суміш почуттів.

Життя майбутнє визріває,

Готує ґрунт майбутніх днів.

Немає сил протистояти

Природі щирій, зову тіл. 

Отак кохання дозріває

Готує прИхід дітваків

Весняний неспокій

 Ти юний спогад весняний,

Тебе я ждав, тебе плекав,

а ти прийшла як білий дим

Із тих країв де не чекав. 

Я просто жив, паливши дні,

Щоденно звично існував,

Надвечір зʼївши цигарки,

У ліжко йшов і просто спав. 

І раптом ти як грім небес

Зійшла весняною грозою,

І змила залишки покою.

І той колишній спокій мій

Лишив на смітнику надій,

пірнувши у неспокій твій. 

Вірш другий - Весняний

 

У тиху ніч весняний вітер,

Жене тепло поміж снігів.

І як же цьому не радіти?

Хіба не цього я хотів?

Коли в зимові довгі ночі,

У світлі тьмяних ліхтарів

Мені ввижались ваші очі, 

Мені світились ваші сни. 

Вогнями сонця запального

Такого ж світлого як ви,

І божевільного цілунку,

Цілунку світлої весни. 

То ваш цілунок - неповторний

СповнЕнний тонкощі добра,

Мене гормонами сповна.

У передчутті весни

 

І знову я стою.
Відкриті всюди вікна
Я весну проживу,
А дні пливуть так низько.

Готель ще трохи спить,
Надміру чути птаство,
І ти собі сопиш
Тобі вставати важко.

Я роблю гостру каву,
Доводжу до флетвайту,
лишаю біля тебе

і знов берусь за книжку.

Ти скоро повернешся
З морфеєвого світу.
Я встигну ще напитись
твоїм предиким цвітом.

І знову відновити
святі свої обіти -
Ти моя дивна казка,
За що мені це щастя?