Ти як отрута

В обіймах вЕсни ти приходиш знову,

І будиш тихо згаслу вже любов,

Немов отрута входиш в мою мову,

Мене кидає у липкий озноб.

Довкола ходиш, і рукою мило,
лоскочеш губи, серце ніжно б'єш,

Торкаєш душу, ніжно та незримо

вогонь із хіті в тіло додаєш.

І я не маю сили опиратись,

в мені багаття силою росте,

і спопеляє, вигорає все.

Лукавий усміх, ти перемагаєш,

рукою груди різко розриваєш

і поринаєш у єство моє.