Інвалід

У моїх снах - пекельна вже пустеля 

В моїх думках - тривожний вітровій

А наяву - земля торкає неба

Коли стрічаю тиху твою тінь.

Підняти очі - навіть не посмію,

Якби хотів - то певно би не зміг

Нема бажання пестити надію,

І сподіватись твій почути сміх. 

Я інвалід, піду, пошкандибаю,

Не має сенсу твій шукати лик.

І хоч в глибинах нутрощів бажаю

Когось любити, все ж я - чоловік.

А може завтра знову я зустріну,

Прозору тінь під сонцем вогняним.

І знову день у радості зустріну,

І сум ночей піде у безвість з ним.

Несподівана зустріч

Тебе зустрів я знову

Надворі йшла весна. 

Із кимось ти розмову 

Безрадісну вела.

Ти голову схилила

Вхопила погляд мій

І в посмішці ожила

Весела хмарка вій.

І очі засвітились 

Ти певно не ждала

Ось тут на краю світу

Мого очей тепла.

І я не сподівався 

Опісля літ розлук

Раптового стрічання

І потискання рук.

В мовчанні говорили,

Про все що відбуло

А погляди кричали

І серце гупало.

Ми плакали од щастя

Ми все згадали знов.

Назустріч до кохання

Пішли під руку вдвох.

 

Ти одягаєшся прекрасно

Тобі пасують джинси і спідниці,

На тобі одяг справно аж кричить

Увесь твій смак вривається в зіниці

А я милуюсь і люблю цю мить.

Ходімо купим ще тобі вдягання,

Візьмемо сукню, блузи та штани.

І потім вдома зробимо приміряння

І знову ти прекрасною будеш.

Хороші шати тіло огорнуть,

І я опісля буду цілувати

Твої вуста солодку як цукати. 

О дивен світ! Як змінює людину,

Хороший одяг нам дає красу

І в тій красі тобою я живу. 

Довге чекання

Стоїш в чеканні зі смартфоном,

приперли люди до стіни,
ти поспішаєш, в тебе вдома

від грому квіти проросли.

В твоє маленьке щире серце,
Пустило кігті почуття.
Ти не спроможне вже довести,
що можеш знищити чуття,

Що перестати відчувати

ти зможеш легко й назавжди,
що твоє серце все ще варте

Пожити вільно в самоті.

і ще нема на те все ради,
ти в черзі мусиш постояти,
бо вдома квіти та троянди
цвітуть шипами, наче зради.