І сни, і дні

І сни і дні і темні ночі

Ще десь веселкою бринять,

І вигравають темні очі,

На струнах серця ще бринять

А ти не спиш, рахуєш зайці,

у тебе камінь на душі,

А за вікном мороз у танці,

І вітер свище мов упир. 

В такі години холоднища,

Той холод в душу попада,

Ти опираєшся і бʼєшся,

А він потроху проліза. 

Не падай духом, це минеться,

І лід тривкий колись скреса,

Любов до тебе повернеться,

І всю тебе наллє краса.

Передвістя

Зима довкола, ще мороз береться

І небо манить в синяву небес. 

Та чорна хмара з білою несеться

А сніг біленький ще собі не щез.

Поривний вітер сонцю стеле шлях,

Проміння тепле з хмари випливає

Весняне сонце топить сніг і враз,

Соната крапель дзвінко виграває.

І я повільно стежкою бреду,

 Весняні кроки геть не помічаю,

Мої думки летять від цього раю.

Довкруг війна, тривоги, сильні болі,

І люди трохи здичавіли вже,

А сніг тихенько шле привіт природі. 

Останні зимні дні

Я гарно сплю останні зимні ночі,

мій сон міцний, наповненний життям,

Але тепер ти знову опівночі

холодним снігом у думки прийшла.

І що я міг тобі німій сказати,

Коли надворі тиха заметіль?

Які слова у сутінках добрати

аби ти тихо щезла наче тінь?

Немаю слів, лише свинцевий погляд

тобі кидаю з - під русявих брів

І обертаюсь, я уже згорів,

І допалав у твоїх сподіваннях,

В мені вогню давно уже нема,

А навкруги сніжить сумна зима...

Зотліло все, і навіть моє серце

Мій дім пустий, у нім тебе нема,

І навіть дощ долає згнилий дах,

А хуртовина - сніг мете, й зима

Руйнує світ, в якому ти - німа.

Я посиджу в зимовій холоднечі,

Здубіла грубка трісне від морозу

Ось тут , мабуть, місцина для малечі,

вони ось тут би мали гріти щоку.

Але не так, тепер я п'яний марю,

Мої дрова - змокрілі та сирі,

лежать надворі у тумані зимнім.

І сни в дурмані все мені покажуть,

картинку днів, розмазану у мріях,

хоча я знаю - це від безнадії.

Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши. 

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Температура

Температура. Я горю.

ЧергОвий вірус завітав,

Я мов німий, не говорю,

Лише таблеток наковтав.

 

Гарячка палить, хочу пити,

У голові - калейдоскоп.
Усякий спогад хоче сплити,

Щоби згадалось що пройшло. 

Уся минувшина в картинках

Вкриває спогадів потоком,

І наче Гаррі з Дамблдором

Минуле дивлюсь кіноскопом. 

Я думав то буде як фільм,

Сюжетів купа з переплетом.

Але була лиш твоя тінь

Косичка сплетена букетом.

І я літав, торкався стелі,
І ти десь поруч була теж,
І я готовий був умерти

І бути там де світ без меж.

Згадати важливих

Сама невинність, вбрана в білу сукню,

тривожний усміх, витканий в губах.
Тебе я знаю тільки ось такою,
В моїх архівах - ти лише така.

Гортаю книгу спогадів минулих,

Це перед смертю - місія свята,
згадати всіх, усіх своїх важливих

і попрощатись з ним хоч і думках.

І може це дозволить без вагання,
Ступити там, куди живим нема
ані дороги, ані сподівання.

І я на фініш вийшов, я іду,
Моя дорога майже обірвалась
і я ступлю, і ти мені згадалась...

Зимовий вечір

І голубі ялинки серед міста,

І бруд доріг, засипаних снігами,

І навіть сірість зимняного неба

Не побудуть стіни поміж нами.

Я підійду до тебе і погляну

На посивілі кучері русяві,

Чекаємо вечірнього трамваю

Бо вже кортить замкнутися в квартирі. 

І далі все піде як і ходило

І наші душі стомлено прилинуть

Один до одного в пʼянке горнило

Що обгорнуло щирою любовʼю

Твоє й моє розгарячене тіло.

Я ледь дишу, такий лежу зіпрілий.   

 

Білі хмари

Вже нині хмари білими були,

І сіре небо стало ледь прозорим,
Вітри рвучкі між гіллями гули,

А мерзлі трави світяться зеленим.

І пахне свіжим, пахне як весна,
що має бути вже ось - ось у силі,

але довкола, ще довкруг зима,
немов господар, що панує нині.

І в цю весну, незвідану, делеку,

піду спроквола, стишивши ходу,

і я не знаю чи її застану,

бо вже так тяжко серце стугонить,

немов свинцем наповнені коліна.
Але весна, прийде, це неодмінно.

Тривога

Кругом сніги, холодний вітер

Усі щілини обвіва. 

На підвіконні мерзнуть квіти

Мабуть їм сниться вже весна.

Ялинка стомлена в куточку,

Стоїть, чекає часу дня,

В який її таку прекрасну

Розберуть до наступних свят.

Годинник цокає ритмічно,

Секундна стрілка все біжить.

Господар дому непомітно

Качалку - крісло тріпотить.  

Таке блаженне полудЕння

Сигнал тривоги розрива

Летять ракети, нашу землю

Вогнем убивчим накрива. 

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою. 

А сніг лапатий докидає 

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима 

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні 

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі 

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Біла пустеля

Куди не глянь - довкола тільки сніг,

Як молодої чистий білий вЕльон. 

Немов вуаль покрила чорний світ,

Щоб білизна сховала ту каверну. 

Оту слабку частину у легені,

Що захворіла дико та нестримно,

Та убиває тіло з дня на день

Працює в тиші, пʼє життя невпинно.

На білий саван кров паде моя 

Нутро виносить гниль на чистоту

І забирає часточку живу. 

У мене смерть стоїть поза плечима. 

А навкруги сліпуча біла мла

Вона прикриє моє біле тіло…

 

Зимова спека

Мене пече нестерпна спека в серці,

Вогонь горить і навіть не згаса,

А я беру гарячий лід у серпні
І переношу в січень й холода.

Мене болить, і біль оцей взаємний,

Тебе також наповнює огнем.

Моя любов, костер палкий, таємний

немов напалм випалює усе.

І тут камін дрова оближе щиро,
моя щока розпашиться від слів,

котрі тобі так палко говорив.

І після слів - візьму у руки долю,

Піднесу пасмо стомлених вітрів
і заплету тобі сплетіння снів...

Бруд, зима

 Тепер і снігу дочекатись годі,

кругом дощі, болото і гнилі

лежать ще з осені брудні листки,

ховають землю від бруднозими.

І мої капці втоплені в багнюці,

Пальто моє - промокле до кісток.

Я за тобою, йду, і без різниці

Куди ти йдеш, який у тебе крок.

Ти в далині, ідеш за горизонт,

Мене лишаєш в повній самоті,

і я зникаю в своїй самоті.

Надій нема, одна зчорніла смуга,

рубець в душі та спомин на вустах.

Вже вечоріє, і ліхтар погас.

Снігова королева

 І тільки сніг лишився на душі

опісля твого зимного цілунку,

Я весь завмер, завмер і затримтів

від твоїх вуст, подібних на сніжинку.

Ти снігова холодна королева,

ти вмієш лід творити у душі.

А я весни благаю в сонця й неба,

Мені не треба криги та вітрів.

І тільки снігом свище за вікном,

І тільки ти в ледь синьому вінку

малюєш хвилі по моїм лицю.

Я завмираю, сплю та замерзаю,

спускаюсь в царство тіней голубих,

щоб вже ніколи не сказать “Кохаю”...

Листівка на новий рік

 У час війни, коли кришАться долі, 

Проклятий ворог суне звідусіль,

Я жду від тебе вісточки малої,

А довкруги - безплідна заметіль. 

Одні сніги, і холод, і тривоги

А як у тебе новий рік прийшов?

Чи ти в теплі, не змерзли твої ноги?

Чи для вітання часу хтось знайшов?

Відправ мені, і швидко долетить, 

Твоє привітне, і прекрасне слово

Все моє серце щиро зворушИть.

І ось мені не треба вже  нічого.

Я прочитаю, сяду, випʼю кави,

Вдихну твій запах, задихнуся ним.

Я жду тебе, і вже поміж рядками 

Мені спливає образ твій ясний.

Різдвяне

 

Когут надранням заспівав. 

Довкола сіро, і туман.

Колядники у двір ідуть,

Веселу новинУ несуть. 

І жид і чорт і навіть Ірод,

Справляють радісно вертеп,

І звіздарі колядку сіють,

А господАр пампух несе.

А колядують аж до неба,

 Вітають рождення Христа.

Біда і ненавість померли

Селом проходить коляда.

Веселий день, весела ніч,

І песик тоскно скавулить 

Різдво не можна не любить.

Зимовий вітер дме

 

Ти нині спиш, важким був день,

І зморено подушку мнеш,

Бурмочеш слово із пісень

І в сні мене ще ждеш.

І я прийду, зроблю нам чай.

Ми трохи побалакаєм,

Розллємо душі у бокал 

І очі цим закапаєм.

Потеревенимо про все.

Закритими очима 

Подивимось на наші сни,

І в сутінки полинем. . 

Важким був день, і сон

До мізків не пливе.

А близько за вікном

Зимовий вітер дме

Зимовий сонет

 

Я притрушу тебе зимовим снігом,

Шепну на вушко, огорну теплом,

Ми побредемо в тихій заметілі,

Ми обіймемо світлим поглядом.

Тепло долонь нас буде зігрівати,

Холодні нігті спалахнуть огнем, 

Вогонь сердець як ядерний реактор

Не загасИть це почуття ніде.

І сніг мете, сильніше налипає, 

Холодні лиця червоніють вже

І ми не знаємо чи кудись дійдем.

Я ще міцніше руку притискаю 

Ховаю в поли куртки, зігріваю

І переконуюсь - я вже кохаю.