Не муч мене

Мене не знищуй своїм поцілунком,

не лий отрути в зморені вуста,

я вже напився солодкавим трунком,

і захлинувся у твоїх персах.

Любов у тебе - наче згубна сила,

приносить біль і радість водночас,

твої обійми мов осіння днина,

тепла не мають як дощу стіна.

Забути очі, синявою повні,

і серед сну бажаю повсякчас

аби в минуле перевести нас.

Та поки будь ранковою зорею,

веди крізь ніч до променів ясних,

які мій човен проведуть в шторми.

Холодність

Холодний дощ свою співає пісню,

По підвіконню стукає злегка,

І небо темне сірість непривітну

Кидає тінню в наші почуття.

Обоє мовчки снідаєм на кухні,

А потім мовчки йдемо хто-куди.

Вже не цікаві бесіди при свічці

Або розмови в передчутті весни.

То просто осінь, сповнена туману,

Так непомітно завітала в сни,

В яких любов сприймали як оману.

По цій дорозі вороття немає,

Чекати треба снігу та зими,

Бо в тиші слів любов не оживає.

Осінній час

Осінній час - пора увітіння листя,

яскраві шати вкрили деревця,

і жовтий дощ на голови ще ллється,

поривний вітер бігає зрання.

Надворі зимно, де-не-де вже іній,

ти серед жару втомлено ідеш,

і колрі неба надпрозорий, синій

у твому ж серці - полум'я гуде.

Вогнем кохання серце зайнялось,

а море слід - лишилось позаду

крокуєш мило, маючи насгану.

У слід тобі свій погляд подарую,

один лиш погляд - тор дарунок мій,

а що ще можу я віддать тобі?

Осіння полум'я

Горять асфальти полум'ям осіннім,

листочки жовті падають з гілок,

ще кілька днів і землю вразить іній,

трава одягне білосніжний шовк.

І того ранку вийдеш на дорогу,

повільно підеш в білому пальті.

Чи пригадаєш ти мо персону?

Чи залишив глибокий слід в тобі?

Я бо любив тебе неначе волю,

твої вуста ще досі на мені,

коли лежу в холодній вже землі.

А ти живи, ходи і веселись,

на білий іній радісно сварись,

а я на тебе з неба подивлюсь.

Безнадія

О, безнадіє, сповнена тривоги,

ти полонила серце і думки,

мені би крила і польоту волі,

мені би сміху, щастя й радости.

Ланцюг на шию, руки у кайдани

мені даруєш на усі віки,

але душа не хоче знати рани,

вона тріпоче мов досвітні сни.

Брагаю тихо, ледь вуста ворушу,

твоє імення клику у нестямі

аби ти стала порятунком тьм'яним.

Бліденьким світлом зірки на світанні

мене врятуєш у кромішній млі

з усього злого, що живе в мені.

Ще мить

Твоя усмішка - істинно жіночна,

неначе вітер теплий навесні.

Вона весняна, і така привітна

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина стекпц,

здається мить - надломиться зовсІм.

Її обняти я щомиті прагну

і розчнтись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло,

аби тоді вже немно не було.

То маю ще незгаслу безнадію,

котра жевріє мов маяк у тьмі.

Прошу світи, світи ще мить мені.

Ти моя згуба

Твоє тепло щоночі зустрічаю,

солодкий подих дмухає в лице,

коли весна цвітінням вже буяє,

і запах квітів заполОнив все.

Твої обійми наче водопади,

немов потік, що втому убива,

щодня чекаю на твою привабу,

і помираю як тебе нема.

Ти моя згуба, гіркота священна,

без тебе я втрачаю сенс буття,

тоді у домі - самотня пустота.

І знову ніч сердито наступає,

холодний місяцт втуплено мовчить.

Тебе вернути сили я не маю.

Сузірʼя гончих псів

Глибока ніч, яскраво світять зорі,

Тут у селі немає світла міст,

Тут вечори спокійні та прозорі.

Чумацький шлях мов дивовижний міст.

Розкинув руки по усьому небу,

І я дивлюся сповнений нудьги,

Мені до тебе як до сонця треба

Малій рослині з ранньої весни.

І темне небо мовчазне до болю,

Його так мило розглядали вдвох

І я тоді кохав немов на двох.

А нині зорі, тільки зорі милі,

Шукаю оком зірку з Гончих псів

Яку тобі подарувати хтів.

Я майже вас забув

Я майже вас забув ще вчора

І навіть сон вночі прийшов без вас,

А вже тепер горить моя дорога

Назустріч ви прямуєте сумна.

І те що я хотів так забувати,

Вернулось вмить у серце і думки,

Воно ще раз готове покохати

Коли торкнуся вашої руки.

Ви просто йдете, погляд не сховавши,

В очах ні щастя, ані майбуття,

У моїх в груднях бʼється дзвін життя.

 

Немає сили цьому опиратись

Бажаю з вами зупинити час 

А ще учора проклинав я вас.

Тепло весняне

Твоє тепло щоночі зустрічаю,

солодкий подих дмухає в лице,

коли весна цвітінням вже буяє

і запах квітів заполонив все.

Твої обійми - наче водопади,

немов потік, що втому убива,

щодня чекаю на твою привабу

і помираю як тебе нема.

Ти моя згуба, гіркота священна,

без тебе я втрачаю сенс буття,

коли у домі - темна пустота.

І знову ніч сердито наступає,

холодний місяць втуплено мовчить

тебе ж вернути сили я не маю...

Усмішка

Твоя усмішка - істинно жіноча,

неначе вітер теплий навесні,

вона прекрасна і така хороша

її стрічаю серед ночі в сні.

Твоя постава - мов билина степу,

здається мить - надломиться зовсім.

її обняти я щомиті прагну

і розчинитись в подиху твоїм.

Холодні руки хочеться зігріти,

віддати силу і своє тепло

аби тобі вже зимно не було.

То маю цю незгаслу безнадію

котра жевріє мов маяк у тьмі

Прошу світи, світи ще мить мені.

Я вас люблю

Я вас люблю у повній безнадії

Колись торкнутись вашого волосся,

Ви живете у наймилішій мрії,

А, може, це також мені здалося.

Я потонув напевно остаточно

В очах блакитних, голосі солодкім,

І цей процес тривожньо - незворотньо

Мене веде до щастя в кожнім кроці.

Тривай же вічно, свЯта королівно,

не покидай мене у цьому світі

Аби я жив у твоїй ніжній тіні.

Аби я міг тобі принести певно

і спокій серця, і душі тривоги

Аби я світ поклав тобі у ноги.

Весняна осінь

Я весну в осінь стомлено покличу

Її тепло, що зігріває все.

Але мені і грізно і пророчо

Холодний вітер у чоло дмухне.

Печать із неба дощ порозриває,

Чавунні хмари вкриють синяву,

Глибоко в грудях серце ще ридає

Шукаючи у осені весну.

Чого у плач всю душу віддавати?

Чого б то сни у темряву нести,

Коли довкола тиша і дощі?

Бездумно йду, долаю калабані,

Що тихо бульки видають у світ,

В якому мій сповільнився політ. 

Така рання, така погожа осінь

Далекий всесвіт зорями бринить,

земля орбіти пробігає знову,

а я сиджу у лісі, і дзвенить

маленький коник у траві з росою.

Сюрчить невпинно як думки в мені,

вони до тебе щосекунди линуть,

а ти пішла у темінь далини,

і сил нема тебе уже настигнуть.

Це так буденно, так неромантично,

мільйони раз це бачила земля,

але мен - мені оце незвично,

бо це моє, моє й твоє життя.

І вже тому душа болить невпинно

від пустки в грудях, серця бо нема...

Сумний сонет

Велика втома у твоїх очах,

безмірна ноша впала просто в серце,

у безнадії вмочуєш вуста

і вже минуле більше не вернеться.

Немає сили зрушити слова,

мовчання твоє сповнене тривоги,

твоя душа - мов тихе немовля,

котре хапа повітря до знемоги.

І твоє горе, і твоя печаль,

назавтра стануть як весняна злива

котра прийшла і сліду не лишила.

Той новий день із радістю прийде,

аби твоя душа з теплом ожила

аби ти знову щастям засвітилась.

Моє...

Моє вікно, заляпане дошем,

Моя душа - немов пуста безодня,

Моє життя сховалось під плащем

чужих бажань, і власного безволля.

Мій тихий дім, що лише пустотою,

Стара підлога зрипує тихцем,

І за вікном не стримує погоду

То так весна іде до нас з дощем.

А я лежу, я тихо помираю,

В мені потреба говорить тобі

Усі слова, які я тільки знаю,

Усі думки, що в голові моїй

Лише тобі у спадок залишаю,

Лише для тебе вони мають зміст.

Мене почуй

Тобі скажу оці слова несмілі,

Ти зрозумій, не відкидай мене.

Я хоч в літах, але такий незрілий,

мені так важко видусить оце.

Я довго ждав погожої години,

Чекав моменту знов і знов і знов,

Але тепер я буду говорити

І розкажу про всю свою любов.

Про мої сни, в яких ти поселилась,

Про світлий образ зліплений в мені

І про найкращі, найсвітліші дні.

Ти почекай, не мій перебивати,

Я дуже хочу все тобі сказати

І потім вічність ще тебе кохати.

Прошу тебе

ПрошУ не плач, о моя ніжна мавко,

Не поринай у смуток та журбу,

Я ще тебе держу в обіймах палко,

Я ще люблю тебе таку сумну.

ПрошУ не йди у чорно - білий світ,

не покидай веселкових багрянців,

твоя краса вмирає в сіроті,

а ти така приваблива уранці.

ПрошУ тебе, любові віддавайся,

все без останку віддавай мені,

щоби я знав - моє буття в тобі.

І я буду тебе підносить щиро

на наш вівтар, де відданість живе,

де навіть старість буде нашим дивом.

Молитва

Мовчить гітара, струнами сповита,

Затихли скрипки, сповнені журби.

Ти вже пішла і вся моя молитва

Наначе дзвони у звичайні дні.

Я можу грати, можу і свівати,

але для кого будуть ці пісні?

Навіщо хтось буде цьому радіти,

коли вони - присвяяені тобі?

І цей сонет, мільйонно - прощавальний,

І всі гітарні програші вночі,

вони тепер потрібні лиш мені.

Бо в них мої прекрасні сподівання,

і ніжний спогад струни пробирає,

коли вже вкотре болеро заграю.

Не будь строгою

Всі почуття, даровані тобою

я покладу до скриньки пам'ятІ.

Ти не суди, не будь занадто злою,

Мої думки розхристані зовсім.

Якщо раніш співав тонким гобоєм,

якщо тобі я скрипкою звучав,
то вже тепер, коли вітри й прибої

в моїй душі, мовчить одна печаль.

Настанув час закрити щастя книгу,

прийшла пора піти своїм шляхом

і не вертатись в час, коли любов

могла обох теплом своїм зігріти.

І буде тихо скрипка вигравати

неначе все ще можна врятувати.