Далекий всесвіт зорями бринить,
земля орбіти пробігає знову,
а я сиджу у лісі, і дзвенить
маленький коник у траві з росою.
Сюрчить невпинно як думки в мені,
вони до тебе щосекунди линуть,
а ти пішла у темінь далини,
і сил нема тебе уже настигнуть.
Це так буденно, так неромантично,
мільйони раз це бачила земля,
але мен - мені оце незвично,
бо це моє, моє й твоє життя.
І вжде тому душа болить невпинно
від пустки в серці, бо його нема...
Немає коментарів:
Дописати коментар