Весняна осінь

Я весну в осінь стомлено покличу

Її тепло, що зігріває все.

Але мені і грізно і пророчо

Холодний вітер у чоло дмухне.

Печать із неба дощ порозриває,

Чавунні хмари вкриють синяву,

Глибоко в грудях серце ще ридає

Шукаючи у осені весну.

Чого у плач всю душу віддавати?

Чого б то сни у темряву нести,

Коли довкола тиша і дощі?

Бездумно йду, долаю калабані,

Що тихо бульки видають у світ,

В якому мій сповільнився політ. 

Вирок долі

Жорстокий вирок присудила доля

За всі гріхи, несповнені діла - 

В тобі одній гірка моя неволя 

І водночас - солодка пелена,

Неначе в'язень, ланцюгами скутий,

Тебе щоразу бачу у красі

І нащоденно терплю ніжні муки,

Коли стрічаю очі голубі.

Ти безтурботна, майже невагома

Веселий усміх - буйний ураган,

А десь глибоко ледь видніє втома

В ту мить коли з собою сам-на-сам.

Дозволь на хвилю увірватись бистрим,

Зефіром теплим груди обійнять,

І залишитись на миттєвість чистим

Фруктовим смаком на твоїх губах. 

Бо лиш цілунок твій солодко - пряний 

Мене до волі миттю проведе.

І упадуть мої важкі кайдани,

А твоя втома - раптом пропаде.

Моя бо мука, а твоя тривога

Живуть нарізно, викликають щем.

Будемо ж разом, бо для нас розлука 

То майже певно - неминуча смерть.

Рання погожа осінь

Далекий всесвіт зорями бринить,

земля орбіти пробігає знову,

а я сиджу у лісі, і дзвенить

маленький коник у траві з росою.

Сюрчить невпинно як думки в мені,

вони до тебе щосекунди линуть,

а ти пішла у темінь далини,

і сил нема тебе уже настигнуть.

Це так буденно, так неромантично,

мільйони раз це бачила земля,

але мен - мені оце незвично,

бо це моє, моє й твоє життя.

І вжде тому душа болить невпинно

від пустки в серці, бо його нема...

Сумний сонет

Велика втома у твоїх очах,

безмірна ноша впала просто в серце,

у безнадії вмочуєш вуста

і вже минуле більше не вернеться.

Немає сили зрушити слова,

мовчання твоє сповнене тривоги,

твоя душа - мов тихе немовля,

котре хапа повітря до знемоги.

І твоє горе, і твоя печаль,

назавтра стануть як весняна злива

котра прийшла і сліду не лишила.

Той новий день із радістю прийде,

аби твоя душа з теплом ожила

аби ти знову щастям засвітилась.

Сонет зі смертю

Сьогодні смерть у гості завітала

МовчАзна пані в темному пальті

Вона до мене мовчки промовляла

А тихий дощ драбанив у вікні.

Ми обмінялись поглядами щиро,

Вона тендітну руку подала,

І тихо скрипка грала десь незримо

Спокійний танець почала вона.

Рука з кісток, і погляд із очниці,

Схопились міцно за моє плече

Я онімів, здалось життя піде.

І так раптово як це почалося

Видіння щезло, та холодний піт

Мене покрив, і я миттєво зблід.

Каштани

Каштани брук вкривають рясно,

а ти із гордістю пливеш,

твоя душа немов пригасла,

і на душі завмерло все,

сумна усмішка ледь помітна

вустами блудить мов сліпець.

Прийде весна і ти раптово,

раптово зміниш свій акцент,

ти переміниш на мажорні

мінорні трелі голосні

і заспіваєш як востаннє

на крилах вранішніх вогнів,

таких принадних та незнанних

неначе спалах світлячків.