Осіння полум'я

Горять асфальти полум'ям осіннім,

листочки жовті падають з гілок,

ще кілька днів і землю вразить іній,

трава одягне білосніжний шовк.

І того ранку вийдеш на дорогу,

повільно підеш в білому пальті.

Чи пригадаєш ти мо персону?

Чи залишив глибокий слід в тобі?

Я бо любив тебе неначе волю,

твої вуста ще досі на мені,

коли лежу в холодній вже землі.

А ти живи, ходи і веселись,

на білий іній радісно сварись,

а я на тебе з неба подивлюсь.

І ця війна

І ця війна, 

І ці тіла в могилі,

І замордовані невинні…

Завжди будуть зі мною увісні

Немов ті перші дні свідомої весни,

Коли я вперше дух відчув у плоті

Я хочу у весну, де море синє

І хмари наче промені ясні

Де моя лють розтане мов крижина…

І у вогні блакитному втонуть,

І не згадати фото із Ізюму

Я хочу хоч на мить забутися од жаху

Від демонів у плоті на землі

Від зла темнішого за темну душу

Прислужника німого сатани. 

18.09.2022

Прощання

А ніч витікає у наші долоні

І кров прибуває, наповнює скроні

Вагон прибуває, у темну дорогу

Мене не пускає прощання із перону.

Все моє цвітіння - тобі в сновидіння,

Усі мої мрії - у твої надії,

Махаю рукою, до губів долоню

Підношу й пускаю цілунок й тривогу.

Ти моя голубка, тендітна й трагічна

Сльозами прощаєш, палкими очима 

Мене відправляєш назавжди від себе

Неначе серця у бликитнеє небо.

І може так бути, що смерть не минути,

Ворожої не вдасться минути

Тоді повернуся у сни серед літа

Принесу в долонях зеленого жита. 

Мені приснилося

Приснилось раптом що удвох 

З мовчанням тихим і привітним,

Ми вели німо діалог,

А навкруги - весна розквітла.

Повітря сповнилося медом.

Довкола білими квітьми

Пустили пахощі дерева,

А ми удвох з мовчанням шли.

І тільки поглядом одним

Ми все прекрасно розуміли,

Вогонь твоїх - мене зігрів,

Мої вогні - тебе збудили.

І сон прекрасний не минав

Допоки ранок не ввірвався

І не почалася війна

І мій будинок не розклався…

Любов не минає

Памʼяті Максима Ємця (псевдо «Єнот»)

Любов ніколи не минає, 

Вона жива у нас обох

І тільки туга проростає

У дні розлуки і тривог.

В часи коли свинцеві хмари

Надходять з півночі щодня

Довкола смерть кружля круками

і вириває нам серця.

І вириває наші душі

з крихтих тілесних оковІв

А може я злетіти мушу

тебе лишивши острорІнь?

Моя любов не проминає,
З тобою завжди повсякчас.

Коли вже сонечко сідає

Моя душа огорне нас...

Клята розлука

Зима сьогодні майже без морозів,

одні тривоги, електрики нема,

скажи де ти, куди твої дороги?

в які краї війна ця привела?

Вже третій рік тебе щодня чекаю,

я тут надовго, майже до кінця

А ти далеко, десь за небокраєм,

І я мабуть вже не діждуся дня,

Коли візьму тебе на свої руки,

Коли цілунком сльози обітру

І вже ніколи в даль не відпущу.

Будем ридати, обіймати плечі,

долоні класти на свої вуста

і цілуватись та чекати ночі.

Супроти війни

І третій рік гримлять страшні громи,

Міста і села знищують ракети,

Ми стоїмо, немов стальні стовпи,

І відправляєм ворога в пакети.

І не здаватись треба нам сьогодні,

Коли загиблі дивляться із неба.

І не боятися чорної безодні -  

Нам боронити рідну землю треба.

Ми не прийшли, щоб жити у війні

 Та ворог суне хижо і завзято.

Тому не час собі робити свято.

Останні сили кинемо у бій,

Бо правда наша, бо Господь поможе

Відбити напад, зберегтись народу. 

Крізь століття

На вічну памʼять офіцера, морського піхотинця Андрія Кузьменка

І через тисячі століть,

Коли земля впаде на сонце,

Я зможу наче мимохідь

Війнути вітром у віконце.

Крутитись віялом в дворі 

На вітряку мойого сина,

Майнути швидко і вгорі

Дощем пролитися на ниви.

Маленький янголом прийду

У сни твої, моя кохана,

Візьму і витру ту сльозу,

Котра завжди приходить зрання.

Мене нема, та поруч я,

Невидимо молюся Богу

За тебе, та дітей життя 

Віддав свою душУ убогу.

На віки вічні, нескінченно,

Моя свідомість при тобі.  

Поки стоїть над нами небо

Живи життя, а спи - у сні. 

Атака на місто

Гудком гуде сигнал тривоги.

Шукаєш в хаті дві стіни.

Нервові діти бʼються двоє

Відбій чекають, хочуть в сни.

І ти розпатлана дрімаєш,

Раптово згадуєш мене. 

Боя далеко, з того краю

Де зло на нас потужно пре.

Не можу зараз захистити,

Тебе, дітей уберегти. 

Я можу тільки духом бути,

З тобою бути подумки.

І моя варта вже скінчилась,

Я зміг зробити те що міг - 

Віддать життя на Божу милість

Та й поборотися я встиг.

Тепер лише на твоїх плечах

Маленькі діти і батьки. 

Твої згорьовані, старечі

Маленькі плечі матері. 

Тривога

Кругом сніги, холодний вітер

Усі щілини обвіва. 

На підвіконні мерзнуть квіти

Мабуть їм сниться вже весна.

Ялинка стомлена в куточку,

Стоїть, чекає часу дня,

В який її таку прекрасну

Розберуть до наступних свят.

Годинник цокає ритмічно,

Секундна стрілка все біжить.

Господар дому непомітно

Качалку - крісло тріпотить.  

Таке блаженне полудЕння

Сигнал тривоги розрива

Летять ракети, нашу землю

Вогнем убивчим накрива. 

Вокзал і фронт

 

Що нам судилось в цій тяжкій війні?

Чи може щастя бути серед смерті?

Я на вокзалі, далі тільки фронт,

І лютий ворог лізе весь у крові.

І я уже чекаю наших стріч,

Не дуже хочу лізти в люту січу,

Але хто зна чи зможемо ми бути,

Якщо програєм і зламося тут. 

І ці короткі зустрічі - прощання,

Мене тримають, мрію бережуть.

Я все чекаю, я усе борюсь.

І шлю тобі мої палкі листи,

В думках і слові, в телеграм і вайбер. 

Їх збережи, читай на похоронах…