І знову віддаюся слову

Тобі вірші я знову напишу,

Хоча я знаю, ти про них забула,

У тобі знову хтось розбурхав бурю.

У тебе нова збурена задума. 

Мене раптово вхопить безнадія,

Навіщо знову марити в словах?

Коли для щастя лише потрібна дія

Лише вона долає лють і страх.

Ти не прийдеш, не прочитаєш знгву,

Від цього факту зуби аж болять,

І я вже вкотре віддаюся слову.

А що мені лишається зробити?

Коли в житті відмовився любити,

Твої вуста, котрі мабуть вже сплять.

Абсолютний спокій

В мені мовчать захоплені квінтети,

Я вже не чую голосу сирен,

І може зрідка спливають силуети,

Неначе повний рибою човен.

Нема ні страху, ні переживання,

Це так давно минулося і мені,

Що і якби зʼявилося бажання,

Я б не схотів повторення оці.

Я думав що минулися століття,

А то лиш тиждень як тебе нема

І вже здається що прийшла зима,

І вже моя надморена душа,

Нездатна щастя пізнавати знову

Неначе цвинтар у вечірню пору. 

Нічні трелі

І знову ніч приходить в дім,

Темнота кути знаходить,

Я тепер один у нім,

І мене це не тривожить.

Незворушний наче скеля,

Видивляюся в стіну,

Світло фари десь на стелі 

Танець грає без вогню.

І нема наснаги зовсім,

Щось творити чи зробить,

Залишився тільки попіл

На місцях де міг любить.

Не зігрітися багаттям

Не піднятися увись,

Не скупатися у щасті

А котитися униз.

Я би міг ще заспівати

Про кохання всі пісні,

Але ніч, і треба спати,

Під акорди, що пройшли.