Сніг напровесні

Бреду болотним провесняним снігом,

а по асфальті - море калабань.

Крокую тихо, кволо та несміло,

десь надімною - сірості вуаль.

Я цю весну стрічати вже не хочу,

її тепло не радість принесло.

Я вже питав на що воно спроможне

опісля зим, затоплених в любов.

І вже тепер я маю розуміння,

що це тепло - неначе тиха смерть,

вона тебе забрала у весілля

мені ж лишила - пом'ятий коверт.

У ньому всі тривоги та надії,

мої слова, несказані тобі.

Тому бреду, не піднімаю вії,

і всі листи - відправлю до снігів.