Ти - не минаєшся

Ти - не минаєшся в мені,

Ти - не проходиш як хвороба,

Я далі снидію в огні,

Мене зжирає люта злоба.

Ти ще живеш в моїх думках,

Ти наче давня заборона

І я щодня долаю страх

тебе побачити ще знову.

Ти кожну думку споглядаєш,

У кожнім слові - ти одна

Ти і слова всі добре знаєш,

бо всі слова - в твоє ім'я.

У тобі - сенси існування,

Тобі одні - мої діла,

Та що поробиш - я останній
У списку твоїх діл життя.

І я не знаю що робити,

У думках - немає каяття,

Тому продовжую любити
Тебе одну як сенс буття.

Іньйон (인연)

Біжать століття тисячами доль,

Спішать життя у митях спопелитись.

А нам лише - аби руки торкнутись,

 Відчути струм і теплоту долонь.

Між нами сотні і десятки літ,

Зо вісім тисяч сповнених життів,

Я їх тобі віддати би хотів,

 Та не прийшов для нас природній лік.

Та може час настав у цім житті?

І може досить лиш тертя тканин,

Щоби ми відчули вісім тисяч літ.

І вже ніколи іскор не минали,

Вогнем любови - запалили ґніт,

Із попередніх спалених життів.

Прим. Іньйон  (인연) - це поняття в корейській культурі означає доленосний зв’язок між людьми, щось на кшталт кармічного зв’язку або передвизначених зустрічей. Ін’єн (인연) може означати як хороші, так і погані зв’язки, залежно від контексту. Часто це слово використовують у романтичному контексті, коли говорять про "долю" між закоханими.

І сон втікає сумно

Від мене сон втікає так далеко

Там тільки тиша холодно мовчить,

І синій вечір місяцем нестерпно

У глупу ніч безрадісно глядить.

А біла стеля зайчики пускає,

Вогні машини промені дають,

Спитаю зірку, чи вона пізнає

Куди піти аби віддатись сну?

Вона все знає, і також причину

Чому вже третю дОбу я без сну,

Та помогти вона не має сили,

А порятунок - то любов твоя

Котру я щиро третій день жадаю,

Котру, я знаю, не мені дала

Якби ти знала

Якби ти знала що у серці в мене,

Якби ти чула ті сумні плачі,

То я не знаю чи була б потреба

Тобі сказати хоч «Привіт» мені.

Якби ти знала всі думки шалені,

Якби ти чула мій спокійний біль,

Тоді б ти знала - луки не зелені

Вони отак ховають чорну тлінь.

Якби ти знала… думаю постійно,

Але в наступну мить собі сміюсь

Навіщо це торкатись має вуст,

Котрі для мене більші сині неба,

Котрі люблю де треба і не треба,

Котрі вершина моїх спраглих дум

Я ваш раб

Достатньо слова, лиш одного слова,
і я ваш раб на вічнії віки,
та мовчите. ви просто оніміла,

Вам не прийшли у сни мої думки.

А то є зле, я дуже сильно хочу,

аби ви враз вогнем запломеніли,

щоб ви могли читати мою душу

тоді би ви напевно зрозуміли

чому я вас бажаю до нестями,
чому мої думки розбіглись вбоки

і я мовчу як бовван у пустелі.

о не судіть мене ви дуже строго,

віднині я - всеціло ваш слуга
і вже нехай згорять мої слова...

Ви неповторна, наче цвіт кульбаби

Я вам скажу, у цій тілесній звабі,

що я горілка голову п'янить,

ви неповторна, наче цвіт кульбаби,

і вам достатньо голову схилить

аби моє розбурхане бажання

повибухало іскрами журби,

бо я кохаю, щиро так бажаю

у вашім смутку хмари розвести.

Аби ви жили, плакали, сміялись

Од відчування, що у вас є той,

хто може біль пронести крізь вогонь.

І вас як феніск з попелу підняти,
і у палкому шалі цілувати
аби вже більш нікому не віддати.

Я вас люблю

Я вас люблю, вже сумніву не маю,

Це не натхнення, не пусті думки,

Моє блаженство, моє сподівання,

на те що щастя на землі - то ви.

Ви моя фея, мій щасливий трунок,
Ви пісня моя, щира та наївна,

Я вам піднесУ дивний подарунок
Все моє серце, о любов чарівна...

Приходить ранок, сонце променіє,

А я чекаю зустрічі нової,
я вам бажаю привести надію
і чисте серце, повного любові.

Ви моє світло у кінці тунелю,
я точно знаю, що коли помру

я пошкодую тільки за тією,
котру вкладав щовечора до сну.

Це я про вас пишу так загадково,
бо ви моя чарівна таїна,
я вас люблю, і це мабуть надовго
Я би сказав - на все моє життя. 

Несподівана зустріч

Тебе зустрів я знову

Надворі йшла весна. 

Із кимось ти розмову 

Безрадісну вела.

Ти голову схилила

Вхопила погляд мій

І в посмішці ожила

Весела хмарка вій.

І очі засвітились 

Ти певно не ждала

Ось тут на краю світу

Мого очей тепла.

І я не сподівався 

Опісля літ розлук

Раптового стрічання

І потискання рук.

В мовчанні говорили,

Про все що відбуло

А погляди кричали

І серце гупало.

Ми плакали од щастя

Ми все згадали знов.

Назустріч до кохання

Пішли під руку вдвох.

 

Вуста, сповнілі від тривоги

Твої вуста, сповніли від тривоги,

Рожеві щоки кров'ю налились...

Я часто хочу - просто впасти в ноги,

перед тобою гордість прихилить.

Вже уявляю посмішку похвальну,

Її ледь видно, видно лиш мені.

Ти не подумай, я без сподівання

винагороди вирішив прийти.

Мої пориви щирі, не подвійні,

Можливо це і є ота любов,

котру малюють люди знов і знов

У своїх мріях, бульбашках яскравих.

Та я не вірю в щирі поривання,
Бо треба взяти й просто покохати.

Буревій

В моєму серці - буревії,

У грудях гучно гупотить,
Коли дивлюся в твої вії,
Коли торкаюся руки.

Той доторк пальців похололих,
Пече сильніше ніж вогонь,
А погляд із очей солоних

На попіл зводить мою плоть.

Ти вся пречиста і преніжна,
Твої вуста - як пелюстки,

У тобі промінь світить стигло,

І весняні біжать струмки.

Я прокидаюся раптово,

Холодний піт злива чоло. 

Це тільки спогад, більш нічого,

Про те, що так давно було.