Вуста, сповнілі від тривоги

Твої вуста, сповніли від тривоги,

Рожеві щоки кров'ю налились...

Я часто хочу - просто впасти в ноги,

перед тобою гордість прихилить.

Вже уявляю посмішку похвальну,

Її ледь видно, видно лиш мені.

Ти не подумай, я без сподівання

винагороди вирішив прийти.

Мої пориви щирі, не подвійні,

Можливо це і є ота любов,

котру малюють люди знов і знов

У своїх мріях, бульбашках яскравих.

Та я не вірю в щирі поривання,
Бо треба взяти й просто покохати.