Сузірʼя гончих псів

Глибока ніч, яскраво світять зорі,

Тут у селі немає світла міст,

Тут вечори спокійні та прозорі.

Чумацький шлях мов дивовижний міст.

Розкинув руки по усьому небу,

І я дивлюся сповнений нудьги,

Мені до тебе як до сонця треба

Малій рослині з ранньої весни.

І темне небо мовчазне до болю,

Його так мило розглядали вдвох

І я тоді кохав немов на двох.

А нині зорі, тільки зорі милі,

Шукаю оком зірку з Гончих псів

Яку тобі подарувати хтів.

Літнє марево

О подивись на мої збиті руки,

Візьми пелени, рани огорни,
Залий єлем вже підгнилі струпи
І я з полегшям видихну, а ти

Підеш стернею понад диким сонцем,

Марою зникнеш, наче й не було.

А вже тепер ти будеш тим віконцем
Через який у світ дивлюсь з теплом.

Я і не думав, що будеш такою,
Не уявляв тебе я медсестрою,

котра і тіло й душу порятує.

Зате тепер напевно, чітко знаю,
Знайду твій слід десь поміж колосків
І тім сліді втоплюся аж до краю...

Літня знемога

 Чекати вас - нестерпна насолода,

Дивитись в даль, туди де йдуть піски,

І виглядати в блиску ваші ноги 

Крізь призму хмарок сонця і жаги. 

  

То певно є найбільша нагорода,

Коли нарешті бачу силует, 

Ви їдете, така погожа й горда.

Якби умів - створив би портрет,

Богині пляжу, сонця та знемоги,

Палючу жінку, спалену вогнем,

І розмістив на вулицях у Львові 

Нехай всі задрять, хай усіх пече,

Що їм не випала така нагода

Спостерігати, мріяти, і йти 

До вас на зустріч, Боже, ця погода

Мене вже може з розуму звести.