Бал ілюзій

Бажання, сповнене фантазій, 

Чекання, що приносить біль,

На балі втрачених ілюзій

Немає місця для надій.

Я можу довго уявляти,

Страждати щиро і всерйоз,

Те що було - в думках вертати,

І все списати на курйоз.

І у минулому топитись,

А до майбутнього не йти,

В теперішнє - і не дивитись

Його вміщати в слово «Ти».

Оця гімнастика для серця

Вона хороша в час біди,

Але минуле не вернеться

І у майбутньому - не ти.

У цих трагічних почуваннях,

Вже краще в сутінках піти

Не повернути існування

Де центр всесвіту - це ти. 

 

Хіба ти можеш?

Хіба ти можеш так піти від мене?

Лишити тут у сутінках зими?

Весна моя чекала твого неба,

Душа моя - тобі лише цвісти.

І так раптово все обірвалося,

Ти просто взяв, пішов у небуття,

А я лишилась і мені здалося,

Моє на мить спинилося життя.

Я не прошу вернутися до мене,

Ти просто йди, я муки проживу

Хай навіть потім в самоті помру.

У самоті не так погано бути, 

У нелюбові значно гірше жити  

Коли душа - у прагненні любити

Байдуже

Як бАйдуже раптово стало,

Чи то весна спізніло йде?

В тобі усе вже не цікаве,

Моїм минулим ти будеш.

Ще зовсім трохи - і останок

До нас прибуде на обід

Ми вже спожили той сніданок,

Що містит грона всіх обид. 

То не любов була, а мука,

Не було цукру на вустах,

Ти була як важка покута 

Опісля всіх гріхів у снах.

Я наче Бога не винив,

Не мав причин він карати

Мене тобою, але втім,

Нема чого когось картати.

Закрию двері. Візьму книги,

Піду в тумани майбуття,

Аби твою душевну кригу

Лишити в хвилях забуття. 

Я проклинаю

Я проклинаю день, і ту годину,

коли ти знов у сни мої прийшла,

Я тихо жив,я мав спокійну днину,

А ти собі явилась з небуття.

Я вже забув твої блискучі очі,

в буденність сірість звичкою зайшла,

не чарували місяцем ті ночі,

коли довкола квітнула весна.

Але тепер - я знову у багатті,

горю то хіттю то боготворінням

твого тонкого і палкого тіла.

Я проклинаю це пекельне дійство,

коли помру - прокляттям розверзусь

і в саме пекло впАду й пропаду.

Безсоння

Не можу спати. Це уже біда,

Ти наче привид йдеш зі мною всюди

Я ж подолав сплетіння твоїх чар

І кілька днів побув як інші люди.

А ти прийшла - і світ ілюзій впав,

Я так вдихав твої фіалки й роси,

Що світ довкола знову забував

І тільки ти, і тільки твої очі…

І знову ми говоримо привітно,

О, Боже, збав мене від відчуття!

Що я готовий в борг віддать життя

Лише за мить, лише за хвилю щастя…

Депресія, безсоння, і безсилля,

Вони в мені, вони мої прокляття

Не люблю

Я не люблю, але рубці болять.

Вони стискають, дихати не можу. 

Я постелю вологе з поту ложе,

І зроблю спробу трошечки поспать. 

У мене розлад, сон від мене втік,

І це безсоння наче кара дика,

Я вже рахую скільки ран обпік,

І скільки днів долаю цю розпуку.

Тебе нема. Але ти наче поруч,

Смієшся дзвінко, милий горобець.

І ми удвох чекаємо кінець.

Тож полежу, рахуючи на стелі,

Уявні мрії, подумки піду

Туди дп знов тебе я не знайду.

Соромно мені

Мені так соромно буває від розлуки,

Зате що я сміливости не взяв,

У свої кволі, і не сильні руки, 

А міг сідлати долю як коня.

Я міг багато, а зробив так мало,

У моїх силах - скинути з основ

Моє життя, посоловіле, сиве

Підняти плечі, знати що я знов 

У повній владі понад існуванням,

У певній думці щодо правоти,

Коли життя помножую бажанням

Ще Того щастя якось досягти.

І в невідомости, коли усе майнуло

Мені лишається закреслити минуле. 

Крик

«Я вас люблю» - кричали ви мені,

І коси щиро бризкали в повітрі. 

«Я вас кохаю» - шепотів вісні,

І мої руки кидались на вістря,

В горнило бою з долею своєю,

У спір небес і темної безодні.

І в тім бою, перемогти твоєю

Любовʼю щирою, позбутися недолі.

А після січі - взятися за плечі,

Обняти тіло, і тремтіння рук 

Затамувати, припинити стук

Судин шалених у гарячих скронях. 

Я би хотів спочити на долонях

В полоні теплім білосніжних пут.

Не встигли

Ми не змогли усе відговорити,

В любові звук виходить із грудей. 

Не встигли те, що мали би зробити,

Щоб не шукати вдень чужих очей.

І ти не взяла мого сновидіння,

Не привела у світ нове життя,

Ти не змогла побути провидінням

Хоча б на рік, хоча би на пів дня.

І я не став твоїм залізним левом,

Не зміг постати кріпостю в степах

Щоби непевність зникла у очах.

Ми не змогли, хто - зна чи було треба

Для нас обох блаженні ці часи,

Коли життя здається раєм з неба.