І вкотре я дивлюсь на твої руки,
тонкі фаланги пальців осяйних.
До своїх ран їх прикладу в розпуці.
Вони життя відновлюють, без них
мої вуста зімкнуться вже навіки.
Без їх тепла - я точно пропаду.
Вони палають наче білі свічки,
і шкіру спопеляють без вогню.
О я прошу! Прошу не забирай,
твого торкання від сліпих очей,
в моїх гріхах - ти найцінніший рай,
якого прагнув крізь мої літа.
І вкотре я дивлюсь на твої руки,
Їх поцілую у тяжкій розлуці...
Немає коментарів:
Дописати коментар