І вже тоді, коли вмирає ніч,
і тихий ранок входить у світлицю,
схили долоню до гарячих віч,
дай прохолоди на пекучу скроню.
Мою гарячку холодом залий,
гне дай вогню усе нутро спалити.
Мої вуста у подиху закрий
і почуттю дозволь хоча б остити.
А ти не можеш просто пломеніти,
тобі важливо жити і згоріти,
і абсолютно, повністю зотліти.
Це божевілля, це пекельний сон,
Я міг вогнем своїм тебе зігріти,
я міг тебе із ніжністю любити.
Немає коментарів:
Дописати коментар