Цикл Зимові вірші

Сумні сніги

Сумні сніги падуть на плечі

У сірий непривітний день.

Ти робиш всі буденні речі,

Ти робиш щОб був завтра день.

І праця та твоя нестримна

Як поєднання Інь та Янь,

Бо наполегливо і зримо

Ти жертвуєш своїм вогнем.

Вогнем із пристрасті й любови,

Вогнем нестримних буйних чар.

Бо ти кипиш як в час облоги

Кипить смоли бездонний чан.

Оте кипіння десь глибОко,

У безднах карстових грудей,

Маленьким вибухом зі сміхом

Лиш проривається з очей.

Втеча від реальности

Бредеш по снігу що розтав.

Тобі не хочеться додому,

Де з чоловіка - тільки знак,

Камінний знак на краю столу.

У мертвій хаті - іній синій,

Нема життя, лише буденність.

І в почуттях - прозора сірість,

Заплетена в косах щоденність.

Тому ти йдеш вечірнім містом

Йому радієш і живеш,

І згадуєш минуле ніжно,

І у майбутнє зазирнеш.

Тумани сірі облягають

Твої думки, пісочний стан.

Вони погане не бажають -

Щоб ти щасливою була

Зимова блискавка

Де наші погляди зійшлись

Мов кораблі у океані,

Там громовиці вдАрились,

Й минуле втОнуло в тумані.

А потім осінь наступила,

Дощі залили все навкруг.

Ми до зими заледве встигли

Вхопитись доторками рук.

А потім взимку серед снігу

Яскрава блискавка була,,

Вона у серце зацідила

І сотні вольт в душі дала.

І я лежав немов побитий

Страшенним струмом почуттів.

Я так давно цього хотів….

Nocturne in C-sharp minor

Мороз щодня збирає лаври,

Снігів накидує в подвірʼї.

Природа гучно бʼє в литаври

І викликає твоє імʼя.

Воно звучить у кожній гущі,

У сніговиці - хуртовині

Співає ожеледь ковзюща,

Мороз малює на шибИні.

Воно наречене у мЕні

напевно від початку світу,

коли творив Господь ці землі

І жінку дав для чоловіка.

І закричу твоє імення,

Коли світанок запалає,

Піснями серця, що кохає.

Передріздв'яне

І сніговик, і сніг на светрі,

І синій колір на плечах.

Ви вся зимова, наче фея

Прийшли сьогодні. Я пропав,

Пропав мій день, години щезли,

Порожнім став мій календар.

Я задивляюся на светр

і на промінчики в очах.

Зимовий

Довкола сніг і заметілі,

морозний іній на вікні.

Стоять дерева білі - білі

В серпанку чистої краси

Ті дивовижні кочугури

Звисають кульками із віт,

Кущі в стоять полоні білім

Неначе сотні сотні літ.

І ми йдемо цим білим полем,

Схопивши міцно зимні руки,

Ногами човгаєм по льоду

Геть не чекаючи розпуки.

Нам не зима сьогодні - літо.

Ми розпечЕні як метал

Любовʼю та теплом зігріті.

В зимі холодні дні

Взимі,

коли холодні дні

гуркотЯть морозом в стіни,

Я бреду безлюдним містом

Наче привид у тіні.

Тоді,

Мені як у вогні,

Гарячі щоки і чоло

Я загортаю у долоні

І при ставляю сніг до скроні.

І вже

Мене у серці не пече,

Лиш дикий холод в голові

Дає тверезості мені,

і пізнаю де зараз є.

Мабуть

Мені вже не забуть

І біль і радість до життя,

Коли ти в потяг той зайшла

Щоб перекреслити буття.

Атака на місто

А вже прийшла зима,

Болото замість снігу.

Дощами замела

В саду осінні квіти.

Повітряні тривоги.

І ти лежиш у ванній

На льодяній підлозі

У заспаній піжамі.

Сопе мале дитятко

В солодкому просонні,

І я мов ангеляткою

Стою понад тобою.

Стою і тихо шепчу

«Зима уже надворі…

Поспи, я посиджУ в дозорі»..

Зимовий сонет

Я притрушу тебе зимовим снігом,

Шепну на вушко, огорну теплом,

Ми побредемо в тихій заметілі,

Ми обіймемо світлим поглядом.

Тепло долонь нас буде зігрівати,

Холодні нігті спалахнуть огнем,

Вогонь сердець як ядерний реактор

Не загасИть це почуття ніде.

І сніг мете, сильніше налипає,

Холодні лиця червоніють вже

І ми не знаємо чи кудись дійдем.

Я ще міцніше руку притискаю

Ховаю в поли куртки, зігріваю

І переконуюсь - я вже кохаю.

Зимовий вітер дме

Ти нині спиш, важким був день,

І зморено подушку мнеш,

Бурмочеш слово із пісень

І в сні мене ще ждеш.

І я прийду, зроблю нам чай.

Ми трохи побалакаєм,

Розллємо душі у бокал

І очі цим закапаєм.

Потеревенимо про все.

Закритими очима

Подивимось на наші сни,

І в сутінки полинем. .

Важким був день, і сон

До мізків не пливе.

А близько за вікном

Зимовий вітер дме.

Різдвяне

Когут надранням заспівав.

Довкола сіро, і туман.

Колядники у двір ідуть,

Веселу новинУ несуть.

І жид і чорт і навіть Ірод,

Справляють радісно вертеп,

І звіздарі колядку сіють,

А господАр пампух несе.

А колядують аж до неба,

Вітають рождення Христа.

Біда і ненавість померли

Селом проходить коляда.

Веселий день, весела ніч,

І песик тоскно скавулить

Різдво не можна не любить.

Листівка на новий рік

У час війни, коли кришАться долі,

Проклятий ворог суне звідусіль,

Я жду від тебе вісточки малої,

А довкруги - безплідна заметіль.

Одні сніги, і холод, і тривоги

А як у тебе новий рік прийшов?

Чи ти в теплі, не змерзли твої ноги?

Чи для вітання часу хтось знайшов?

Відправ мені, і швидко долетить,

Твоє привітне, і прекрасне слово

Все моє серце щиро зворушИть.

І ось мені не треба вже нічого.

Я прочитаю, сяду, випʼю кави,

Вдихну твій запах, задихнуся ним.

Я жду тебе, і вже поміж рядками

Мені спливає образ твій ясний.

Снігова королева

І тільки сніг лишився на душі

опісля твого зимного цілунку,

Я весь завмер, завмер і затримтів

від твоїх вуст, подібних на сніжинку.

Ти снігова холодна королева,

ти вмієш лід творити у душі.

А я весни благаю в сонця й неба,

Мені не треба криги та вітрів.

І тільки снігом свище за вікном,

І тільки ти в ледь синьому вінку

малюєш хвилі по моїм лицю.

Я завмираю, сплю та замерзаю,

спускаюсь в царство тіней голубих,

щоб вже ніколи не сказать “Кохаю”...

Бруд, зима

Тепер і снігу дочекатись годі,

кругом дощі, болото і гнилі

лежать ще з осені брудні листки,

ховають землю від бруднозими.

І мої капці втоплені в багнюці,

пальто моє - промокле до кісток.

Я за тобою, йду, і без різниці

куди ти йдеш, який у тебе крок.

Ти в далині, ідеш за горизонт,

Мене лишаєш в повній однині,

і я зникаю в своїй самоті.

Надій нема, одна зчорніла смуга,

рубець в душі та спомин на вустах.

Вже вечоріє, і ліхтар погас.

Зимова спека

Мене пече нестерпна спека в серці,

вогонь горить і навіть не згаса,

а я беру гарячий лід у серпні
в переношу в січень, в холода.

Мене болить, і біль оцей взаємний,

тебе також наповнює огнем.

Моя любов, костер палкий, таємний,

немов напалм випалює усе.

І тут камін дрова оближе щиро,
моя щока розпашиться від слів,

котрі тобі так палко говорив.

І після слів - візьму у руки долю,

Піднесу пасмо стомлених вітрів
і заплету тобі сплетіння снів...

Біла пустеля

Куди не глянь - довкола тільки сніг,

Як молодої чистий білий вЕльон. 

Немов вуаль покрила чорний світ,

Щоб білизна сховала ту каверну. 

Оту слабку частину у легені,

Що захворіла дико та нестримно,

Та убиває тіло з дня на день

Працює в тиші, пʼє життя невпинно.

На білий саван кров паде моя 

Нутро виносить гниль на чистоту

І забирає часточку живу. 

У мене смерть стоїть поза плечима. 

А навкруги сліпуча біла мла

Вона прикриє моє біле тіло…

Раптово

Вернулася зима раптово,

За дві години - все в снігу.

І ти стоїш, піднявши вгору

Поставу всміхнену твою.

А сніг лапатий докидає

Маленькі часточки води,

Замерзлі крапельки кружляють

І осідають довкруги.

Здавалося весна прийшла

Теплом і сонцем обігріла,

Але зима на те й зима

Щоб мати ще достатньо сили.

А шо тобі? Чи маєш волю,

Перемогти той лід в собі?

І заховати в темнім схроні

Весняні почуття свої?

І хоч сніги, зима надворі

У тебе в серці - вже весна.

Вона вривається поволі

Вона збавляє твого сна.

А ти противитись не можеш,

Немає сил для боротьби.

Твої чуття ти вкласти хочеш

У руки мужні та міцні.

Білі хмари

Вже нині хмари білими були,

І сіре небо стало ледь прозорим,
Вітри рвучкі між гіллями гули,

А мерзлі трави світяться зеленим.

І пахне свіжим, пахне як весна,
що має бути вже ось - ось у силі,

але довкола, ще довкруг зима,
немов господар, що панує нині.

І в цю весну, незвідану, делеку,

піду спроквола, стишивши ходу,

і я не знаю чи її застану,

бо вже так тяжко серце стугонить,

немов свинцем наповнені коліна.
Але весна, прийде, це неодмінно.

Зимовий вечір

І голубі ялинки серед міста,

І бруд доріг, засипаних снігами,

І навіть сірість зимняного неба

Не побудуть стіни поміж нами.

Я підійду до тебе і погляну

На посивілі кучері русяві,

Чекаємо вечірнього трамваю

Бо вже кортить замкнутися в квартирі. 

І далі все піде як і ходило

І наші душі стомлено прилинуть

Один до одного в пʼянке горнило

Що обгорнуло щирою любовʼю

Твоє й моє розгарячене тіло.

Я ледь дишу, такий лежу зіпрілий.

Температура

Температура. Я горю.

ЧергОвий вірус завітав,

Я мов німий, не говорю,

Лише таблеток наковтав.

 

Гарячка палить, хочу пити,

У голові - калейдоскоп.
Усякий спогад хоче сплити,

Щоби згадалось що пройшло. 

Уся минувшина в картинках

Вкриває спогадів потоком,

І наче Гаррі з Дамблдором

Минуле дивлюсь кіноскопом. 

Я думав то буде як фільм,

Сюжетів купа з переплетом.

Але була лиш твоя тінь

Косичка сплетена букетом.

І я літав, торкався стелі,
І ти десь поруч була теж,
І я готовий був умерти

І бути там де світ без меж.

Не від світу цього

В полоні мрій моя душа літає,

я мов не в світі цьому ще живу,

А вже весна ось-ось і завітає,

І настрій мій накупаний в снігу.

Ще день сіріє, нічка наступає,

моя квартира тоне у імлі,

І в тишині компоту наливаю,

маленька річ у повній самоті.

Назавтра встану, у тумані піду,
підгорну листя, згниле через зиму,
Принаймі нині, нині не загину.

Удома томик Лорки прочитаю,
обідню пору стріну десь у сні,
А там дивись і в мріях політаю...

Зимові довгі ночі

Ці довгі ночі у зимі,

Коли нема і краплі світла,

Тоді ввижається мені

Твій силует, ти ледь тендітна.

І все довкола тихо спить,

Ліхтар самотній при дорозі

Яскравим світлом тріпотить, 

Він загасити вже не взмозі,

 Маленький вогник у мені,

Маленький наче в церкві свічка.

Він розгорається мов гніт

Бере вогонь від запальнички.

І ніч панує, ніч німа,

Вона скупа на аліменти.

 І хоч я сам, і ти сама,

Нас не потрібні сентименти.

Ми побалакаємо з тобою,

На білий місяць позиравши,

І потім ляжем в супокої,

Весняний ранок зустрічавши.

Зотліло все, і навіть моє серце

Мій дім пустий, у нім тебе нема,

І навіть дощ долає згнилий дах,

А хуртовина - сніг мете, й зима

Руйнує світ, в якому ти - німа.

Я посиджу в зимовій холоднечі,

Здубіла грубка трісне від морозу

Ось тут, мабуть, місцина для малечі,

вони ось тут би мали гріти щоку.

Але не так, тепер я п'яний марю,

Мої дрова - змокрілі та сирі,

лежать надворі в зимному тумані.

І сни в дурмані все мені покажуть,

картинку днів, розмазану у мріях,

хоча я знаю - це від безнадії.

Останні зимні дні

Я гарно сплю останні зимні ночі,

мій сон міцний, наповненний життям,

Але тепер ти знову опівночі

холодним снігом у думки прийшла.

І що я міг тобі німій сказати,

Коли надворі тиха заметіль?

Які слова у сутінках добрати

аби ти тихо щезла наче тінь?

Немаю слів, лише свинцевий погляд

тобі кидаю з - під русявих брів

І обертаюсь, я уже згорів,

І допалав у твоїх сподіваннях,

В мені вогню давно уже нема,

А навкруги сніжить сумна зима...

Передвістя

Зима довкола, ще мороз береться

І небо манить в синяву небес. 

Та чорна хмара з білою несеться

А сніг біленький ще собі не щез.

Поривний вітер сонцю стеле шлях,

Проміння тепле з хмари випливає

Весняне сонце топить сніг і враз,

Соната крапель дзвінко виграває.

І я повільно стежкою бреду,

 Весняні кроки геть не помічаю,

Мої думки летять від цього раю.

Довкруг війна, тривоги, сильні болі,

І люди трохи здичавіли вже,

А сніг тихенько шле привіт природі. 

І сни, і дні

І сни і дні і темні ночі

Ще десь веселкою бринять,

І вигравають темні очі,

На струнах серця ще бринять

А ти не спиш, рахуєш зайці,

у тебе камінь на душі,

А за вікном мороз у танці,

І вітер свище мов упир. 

В такі години холоднища,

Той холод в душу попада,

Ти опираєшся і бʼєшся,

А він потроху проліза. 

Не падай духом, це минеться,

І лід тривкий колись скреса,

Любов до тебе повернеться,

І всю тебе наллє краса.