Інвалід

У моїх снах - пекельна вже пустеля 

В моїх думках - тривожний вітровій

А наяву - земля торкає неба

Коли стрічаю тиху твою тінь.

Підняти очі - навіть не посмію,

Якби хотів - то певно би не зміг

Нема бажання пестити надію,

І сподіватись твій почути сміх. 

Я інвалід, піду, пошкандибаю,

Не має сенсу твій шукати лик.

І хоч в глибинах нутрощів бажаю

Когось любити, все ж я - чоловік.

А може завтра знову я зустріну,

Прозору тінь під сонцем вогняним.

І знову день у радості зустріну,

І сум ночей піде у безвість з ним.