Ти проростаєш в мені незримо

В мені ти проростаєш немов весняний мак,

Пускаєш сильний корінь, гілля угору преш,

Зерно дрібне кидаєш на мій тривожний шлях

і силою значною життя приводиш в треш.

І в серце поселяєш мій непоборний страх,

бо я то добре знаю який кінець прийде,

він буде неймовірним немов страшнющий жах

і ми будем не в ислі спинити це уже.

І що мені робити? Зусилля всі мої

Беззахисно розбиті об весняні вітри,

котрі приносиш сміло у серце та кістки.

І я здаюся тихо, капітулюю тут,

І з мене проростає червоний маку цвіт,

Аби померле серце в тобі вродило світ.