Поклич мене із раю свого,
верни мені чуття в душі,
Я вже замучився без того
п'янкого болю у журбі.
Заглянь в мої застиглі очі,
як у мерця вони мутні.
Я роздивитися вже хочу,
на сонцем оповиті дні.
Підняти згорблені рамена,
розправитися у плечах,
в руках відчуть як повна сила
у тілі пророста в ночах.
А в тих ночах - твої цілунки
безмежну силу додають.
Вони плекають, то не трунки,
вустами рани зцілюють.
І зараз я дивлюся в небо,
таке претемне як пітьма.
Тебе все кличу, бо потреба
моя в тобі не має зла.
Ти мій озон, моє дихАння,
у тобі мій безсмертний слід.
Я знову хочу те кохання,
котре жбурнув тобі до ніг.
Немає коментарів:
Дописати коментар