З надривом у голосі та серці

Лиши мене! Облиш! Покинь!
Іди в чужі краї, полинь!
І моє серце забери,

і душу - обпали!
Вже непосильно линуть дні...

Але хоч часточку душі?

лиши мені на спомин днів,
Я заклену мою любов,
додавши до частинки кров.

Мою кровицю, мою частку,
віддам без огляду, без частки.
Поділюсь всЕціло на нуль
щоби тебе хоч не забуть..

Та все ж не треба! Йди у пітьму,

до дідька чорного й злого,
ти вже забрав мого святого,
мого коханого, ясного...

Залишив мертве попелише,
золи масної чоний слід,
там де колись цвіли нарциси - 

тепер цвітуть кістками пні.

І все ж прошу, колись вернися,
я буду ждати, хоч усе

ти зміг так легко розвалити?
Але я все ж люблю тебе,

люблю й ненавиджу водночас.
боготворю, і проклену
той час, коли у моїх косах
блакитну стрічку пригорнув.

Ті славні дні мойого щастя,
Буду нести крізь буревій
І коси, сповнені нещастя,
і стрічку білу від надій.