Вірш одинадцятий

Війна...

стирає все вона,

кордони душ, і межі тіл.

Нещадно рве тканину дум

Сім'ї кидає між світів.

Навала темряви й тіней,

Чорти танцюють між людей,

Стинають голови і долі,

А світ схиляється до крові

У переддень війни світів

Втрачаємо страхи батьків,

І наче молоді козлята

Кидаємось до пащі львів.

Оце Кінець....

в норі й багнюці

ногою бігають щурі.

Дощі, сніги спадають гучно

Під канонадою орди.

Хотів померти десь за містом,

Де будуть внуки та сини.

А доведеться тут, в окопі,

У стрілянині та борьбі.

О, Боже, Боже мій ласкавий,

В останню мить тебе прошу

Не кидай душу у пітьму…