Побудь моєю, побудь моїм…

Побудь моєю гаванню

Навіть тоді, коли пахне повінню,

Навіть у дні, коли треба якоря

До тебе прийду за правдою.

У години страшного неспокою

Коли злість налітає наскоками

Будь моїм заспокійливим,

І тоді я зроблюся замріяним,

Поведу тебе крізь віяння

На ранок із сонячними проміннями.

І дійдемо ми до дерева,

Що самотньо стоїть над полями,

Овіяне роками та вІтрами

Сльозами кохання омитими…

Ось тут під кронами старезними

Я тоді розкажу із прикметами

Про любов мою незвідану,

Таку дощовику, несподівану.

Тож прошу ти побудь 

Моїм спогадом стань,

І гаванню океанною будь

Хоч годину лишись,

Допоки мій дух

Не злетить вгору, де мліє пух.