О дивна музико прозорих сфер,
Звучиш в мені роками ти нечутно,
Я думав що давно мій дух помер,
А ти звучиш, хоча оглухло вухо.
І на клавірі звуки та даєш,
І кожна нота бʼє у саме серце,
То темп повільний, то кудись біжиш,
Та неодмінно в граєш та звучиш.
Де джерело ховається твоє?
Те той потік тривоги та розпуки,
Я би хотів у нім сховати руки
і не почути голосу сумління.
А під акорд останній негучний
Закрити очі, розчинитись в нім.
Немає коментарів:
Дописати коментар