Я тихо спав, колисаний журбою,
Довкола ніч мов панна чарівна
Мене сповила повіддю міцною
Здавалось більш надії вже нема.
І наче грім серед зимових днів
До мене промінь сонця надійшов
Його зустріти гідно я не смів
Надій відчути щастя не було.
Тепер же сум - єдина моя доля,
у ньому плачу і сміюся тихо,
Бо вже нема звідкіль чекати лиха,
воно в мені живе наповсякчасно,
не покидає навіть серед ночі,
коли здригаюся у невимовній тузі.
Немає коментарів:
Дописати коментар