У сні тривожнім знову ти сумна,
руками білими обличчя закриваєш.
Ти вся бліда, заморена худа,
Неначе смерть у гості все чекаєш.
І я кричав, хотів порвати млу,
таку густу, що дихається важко.
Вхопити руку втомлену, тонку,
теплом зігріти, обіймать небесно.
Та це лиш сон, у ньому я безсильний.
Моя рука пронизує тебе,
а ти ридаєш і мовчиш безвольно.
І вже прокинувшись в липкім поту,
ШирОко скинув руки до небес -
О дайте сили, щоб я просто щез...
Немає коментарів:
Дописати коментар