Ніч двадцять друга - Мій подих зефірний

Щасливі зорі місячного неба,

вершина дня, де місяць став вінцем.

І я хотів би бути біля тебе,

побути трохи спокою гінцем.

І хмари ночі ледь направлять тіні,

котрі впадуть на втомлене лице.

О як хотів би порухом долоні

прибрати тінь від смутку, але це

Для мене зараз - майже неможливо,

ти так далеко в спогадах тих днів,

коли любов моя була мов диво.

Тому тепер - я можу тільки духом,

нічним зефіром пронестись над тілом,

твоїм заснулим, милим, ніжним тілом…

Місячне сяйво

У світлім сяйві місяця ясного,

Коли тривога на розрив гуде,

Тобі бажаю тільки сну міцного,

Назавтра знову новий день буде.

Ти зараз сон рукою відганяєш,

Тривожно дивишся у темну ніч,

Можливо ти сама все добре знаєш,

А я дарма сказати це хотів. 

Та я скажу, не буду ждати часу,

Коли вже сонце стане на поріг

І місяць, зорі втратять свою силу.

«Лягай поспи, не жди відбій тривоги,

З тобою буду в цей смертельний час

Якщо бажаєш - обійму твої ноги».

Несподівана зустріч

Тебе зустрів я знову,

Надворі йшла весна.

Із кимось ти розмову

Безрадісну вела.

Ти голову схилила

Вхопила погляд мій

І в посмішці ожила,

Весела хмарка вій.

І очі засвітились

Ти певно не ждала

Ось тут на краю світу

Мого очей тепла.

І я не сподівався

Опісля літ розлук

Раптового стрічання

І потискання рук.

В мовчанні говорили,

Про все що відбуло,

А погляди кричали

І серце гупало.

Ми плакали од щастя?

Ми все згадали знов.

Назустріч до кохання

Пішли під руку вдвох.

Я можу говорити тільки так

Тобі я не скажу слова гарячі,

Не обійму, чекаючи у снах,

Не заспокою твоє серце у плачі

Не принесу мій спокій на руках.

Бо ми далекі зорі в небі,

Між нами прірва - чорна та німа

І навіть пісню передать для тебе

То нездійсненна мрія чарівна. 

Один ще спосіб маю у запасі 

Його ніхто не забере, повір,

Його в пуделко заховаю в льосі. 

Вірші буду собі компонувати,

Щоб ти могла колись їх прочитати

І посміхнутись наче серед свята. 

Колискова для феї

Вночі співаю тихо і неквапно,

у твої вушка укладу куплет,

і ти вміхнешя, скажеш :"Дуже гарно!"

крізь сон цілунок радісний пошлеш.

Я не спиняюсь, люблю сон манити

солодким словом, мов пянкий ефір.

ти не спиняйся, ти продовжуй жити

тобі віддам усі думки свої.

і колискова - писана для тебе,

і ця мельодія - пянкий туман

ти хоч повір, що то не є обман.

Продовжуй спати, пізна вже пора,

Назавтра в тебе справа є одна - 

любить мене так віддано як вчора.

Dein ist mein ganzes herz (Моє серце - твоє)

Арія принца Су-Хонга із оперетти "Країна посмішок" Франца Легара. Ділюся свом перекладтом тексту арії.

Серце моє - твоє

Тебе нема - зникаю я

як сохне квіточка

Коли від сонця нема тепла!

Ти - пісня мого життя,

що розквіта лиш в кохання час.

"Моя любов" - о скажи ще раз,

прошу скажи мені:

"Люблю, тебе!"

Куди я не піду,

твій образ я знайду.

Я хочу кожен подих пити

і прощення у ніг благати

Тільки твоє! Яке чудна

шовковиста коса.

Прекрасний і тужний

погляд твій сяючий!

І коли мовиш ти

Це як звук музики.

Серце моє - твоє

Тебе нема - зникаю я

як сохне квіточка

Коли від сонця нема тепла!

Ти - пісня мого життя,

що розквіта лиш в кохання час.

"Моя любов" - о скажи ще раз,

прошу скажи мені:

"Люблю, тебе!"

Туман байдужости

Туман байдужости між нас,

покрив обличчя, скроні.

А я недавно зігрівав

твої сумні долоні.

Минуло раптом кілька днів

між нас - стіна камінна.

Сказати слова не зумів,

щоб зберегти сумління.

Ти просто взяла - і пішла

у ніч тривожно - зимну.

І тут одразу поміж нас

туман крижАно - синій.

Я би хотів рознести млу,

тепло пустить у світло.

Але в байдужости помру,

Для тебе непомітно.