Інвалід

У моїх снах - пекельна вже пустеля 

В моїх думках - тривожний вітровій

А наяву - земля торкає неба

Коли стрічаю тиху твою тінь.

Підняти очі - навіть не посмію,

Якби хотів - то певно би не зміг

Нема бажання пестити надію,

І сподіватись твій почути сміх. 

Я інвалід, піду, пошкандибаю,

Не має сенсу твій шукати лик.

І хоч в глибинах нутрощів бажаю

Когось любити, все ж я - чоловік.

А може завтра знову я зустріну,

Прозору тінь під сонцем вогняним.

І знову день у радості зустріну,

І сум ночей піде у безвість з ним.

Якби ти знала

Якби ти знала що у серці в мене,

Якби ти чула ті сумні плачі,

То я не знаю чи була б потреба

Тобі сказати хоч «Привіт» мені.

Якби ти знала всі думки шалені,

Якби ти чула мій спокійний біль,

Тоді б ти знала - луки не зелені,

Вони отак ховають чорну тлінь.

Якби ти знала… думаю постійно,

Але в наступну мить собі сміюсь

Навіщо це торкатись має вуст,

Котрі для мене більші сині неба,

Котрі люблю де треба і не треба,

Котрі вершина моїх спраглих дум

Читай мені до сну

Один єдиний раз мені читай

Коли до сну збираються лелеки 

І твоє слово пристрасно далеке 

Мені без лишку щиро віддавай. 

І голос твій, огорнутий у ніжність,

Спаде росою на пустелю сну,

Я так ціную тиху твою щирість

І так боюсь залишити одну.

Тому лежу, і слухаюсь покірно,

Ти мій режим, мій добрий оберіг,

Шкода та щастя я таки не зміг,

Подарувати довгі довгі роки.

І в гості смерть вже скоро завітає,

Але ти знай, любов - не проминає. 

Хоча я знаю - це від безнадії

Хоча я знаю - це від безнадії,

котра живе у серці як удома

Вона не нищить, просто дика втома

Палке бажання нищить у бездії.

Це діє демон, що так часто сниться,

У чорній тіні лик не подає.

Його робота дивно методична,

його метода - гнів і біль дає.

Ну ж що, ти думав, що твоя побіда?

й твоєї ласки я нестерпно жду?
Але я краще вже живцем згорю.

Ти моє тіло можеш надломити,

мою весну - загнати в підземелля,

Але мій дух - тобі не подолати! 

Зотліло все, і навіть моє серце

Мій дім пустий, у нім тебе нема,

І навіть дощ долає згнилий дах,

А хуртовина - сніг мете, й зима

Руйнує світ, в якому ти - німа.

Я посиджу в зимовій холоднечі,

Здубіла грубка трісне від морозу

Ось тут, мабуть, місцина для малечі,

вони ось тут би мали гріти щоку.

Але не так, тепер я п'яний марю,

Мої дрова - змокрілі та сирі,

лежать надворі в зимному тумані.

І сни в дурмані все мені покажуть,

картинку днів, розмазану у мріях,

хоча я знаю - це від безнадії.

Колискова для себе

Вже можна спати, сон торкає вії,

мені не варто вже сидіти більше,

бо темна ніч краде усі надії,

у кожній темній нічовій годині.

Та я к заснути? я - в температурі,

А тіло грань, а в серці - холоди.

У почуттях - тривають вічні бурі,

Я мов Юпітер, вітряний завжди.

Ну хоч у тебе - спокій та порядок,

Вся твоя воля - у твої руках

і навіть долю ти триєш в шорах.

А я геть інший, я печальний птах,

котрий втікає від зимових ночей

А заодно - від твоїх темних очей.

Весняна сірість

На цей асфальт, що весь в пилюці стогне,

Куди ще сніг не падав як належить,

моя нога ступити сміло зможе,

повільно йти, долаючи мій нежить.

Глибокий подих, сповнений надії,

Дає наснаги збить тахікардію,

Мені ще трохи, в магазин забігти,

і потім вдома ліжко буду гріти.

Життя - як сірість з вулиці брудної,

І навіть бруньки не знайшов одної,

то ще весни чекати дуже довго.

І може ти живеш у цьому світі,

І ти радієш, сповнена бажання,

Ласкаво - ніжна, вся у білім цвіті.