Мені так мало слів твоїх,
І поглядів палких бракує.
Мені всі кажуть - чоловік,
А чоловік хіба не чує?
Хіба мовчить його душа,
і серце сковане в кайдани?
Хіба не може відчувати,
Хіба не може мати рани?
Ця мускулінність дивнувата,
Всі ці мечі, списи, війна,
Мені здаються дурнуватим
Поганим тоном, дивина.
Що навіть зараз в час прогресу,
Я маю плакати вночі
Бо на догоду цьому часу
Я маю бути як папір,
Стерильно білим, надмір мужнім,
Уміти все і навіть більше,
Бо нам мужчинам вже не можна
Вливати душу в наші вірші.
Немає коментарів:
Дописати коментар