У передчутті весни

 

І знову я стою.
Відкриті всюди вікна
Я весну проживу,
А дні пливуть так низько.

Готель ще трохи спить,
Надміру чути птаство,
І ти собі сопиш
Тобі вставати важко.

Я роблю гостру каву,
Доводжу до флетвайту,
лишаю біля тебе

і знов берусь за книжку.

Ти скоро повернешся
З морфеєвого світу.
Я встигну ще напитись
твоїм предиким цвітом.

І знову відновити
святі свої обіти -
Ти моя дивна казка,
За що мені це щастя?

Ви вже холодною до мене

зробились вчора на вечері.

Ми не будемо більше разом

топитися у дивних фразах.

Ми не підемо з вами в гори,

як це робили ще учора,

І не будемо разом спати,

любов тілами зашивати.

Ми сепаровані, в розлуці

І хоч обоє за столом,

та зранені є наші душі,

розрізані немов ножем.

І вже я хочу встати,

Піти по травах до кінця

Напився гіркоти до дна….

Якою ж ви вже стали,
Моя страждена пані?
Тепер ви вся зі сталі,
Тепер ви наче грані,
алмазні гострі грані.

Ні суму, ні печалі,
Ні радості, ні злості.
Від вас я не чекаю,

бо ви неначе вмерли,
Для почуттів завмерли.

Я вас мабуть не знаю,
Тепер я відчуваю,
що ви далека зірка
холодна та гаряча,
І я вас не пізнАю.

Вже більше не відчую,
У вас порУхів серця,
Ви втратили безсмертя
до вічного кохання,

Лишилося єдине - 

Лише фізично вмерти.

Та все одно я вас люблю
В моєму серці не пожежа,
о ні (я довіряю відчуттю).
Це стан, коли одежа
обпалює посохлу шкіру
як літнє сонце палить зливу,
І дощ паде немов на землю,
а та суха, бо все парує
від дивовижного тепла,
котре дає обпалена трава…

Ви хоч делекою від мене
Будете все моє життя,
та все одно, пишу вам вірші,
ви моя муза, неземна,

прекрасна пані моїх снів,
Я з вами в ночах не один.
І від надриву почуттів
я задихаюся, я хтів

сказати вам це особисто,
але лишилось тільки пИсьмо…

А вже прийшла весна,
пора кипіння крові.
Той час, коли в любові
Ми топимось без броні,

А листям вкриті крони.

Я ж буду пам’ятати,
що є таке “Кохати”,
і згадувати ваші
тендітні милі руки,
як пам’ятку розлуки…

Весняний епілог

Зелене листя виринає

Із пуп'янків набряклих

Весна таки перемагає,

Весна - це час прекрасних.

І те що було поміж нами

Не піддається згадці.

Нові готові вже скрижалі,

буде нова загадка.

Та нова зАгадка любови

Торує шлях спочатку,

Буде захоплення, і радість,

буде і час для смутку.

Твій новий шлях - не мій політ,

Я повзати лишуся.

Буду писать собі вірші,

На тому й завершуся.