Весна далекою від нас
Здавалась мрією, не більше,
Зима немов застиглий час
Покрила білим все найгірше
Блукали містом цілий день,
Сніги покрили нас цілком,
Серця наповнили вином,
Вуста - щемким теплом.
І все здійснилося для нас,
І ми щасливі, що без межі
Лише на різнім континенті.
Я вирвав серце із грудей,
Поклав тобі у ліву руку
І зник у натовпі людей,
Заклав тобі безсмертну душу.
Шукав роками дивні ліки,
Переходив усі світи.
І знахарів у краю дикім
Питав про зцілення душі.
Я втратив все, і час і гроші,
Згубив себе в чужій землі.
Та викуп дати неспроможний,
Врятуй по милості своїй.
Я перед вами вже стою,
Рука моя іще тремтить.
Я щось бурмочу, говорю,
А серце радісно кричить.
Кричить так щиро і без фальші,
Співає пісню голосну,
А дощ хлюпоче по асфальті,
Слова відстрибують в стіну…
Це все було, давно, і правда
Вже двадцять літ тому було.
Я промовчав, пішов до парку,
Слова ловити крізь пальто.
Моя любов -
немов жар - птиця,
Пливе крізь тьму
Й безодню зла,
Вона горить
І не боїться
Згубить себе
В твоїх очах.
Безмежне дно,
Бездонний час,
А я - закоханий у вас.
Я здобуду, переможу!
Під мажорнії фанфари.
Перед долею важкою
Не схилився у покорі!
Заспіваю гучну оду
Глибині людської сили,
Що дала здолати злобу,
Повернути метрову віру.
Спопеливши все минуле,
Руйновища залишивши,
Твердо зрушую майбутнє.
На скерцо долю запрошУ
Схоплю в міцні обійми.
Шалений танець запалю
І поведу в незвіддя.
Веду танок, все відчуваю -
втрачаю я кермо життя.
Вже доля мною підкидає,
Уже вона стиска перста.
В шаленій круговерті днів
Неначе яхта в серед шторму
Приречені ввірватись в бухту.
Ви стрічали тихе море?
Гладь спокійна мерехтиться,
Де-не-де велика хвиля
Десь у скелю хлюпотиться.
Шторм, гроза вже проминули,
Свіжість рветься з вітерцем.
Все вони поруйнували
Все життя. Надія ж є.
Залишили сподівання
На нові надії щирі.
І зосталось - лиш чекання.