Cuando sale la luna (Коли сходить місяць)

Нехай же вийде цей місяць

щоби вже сонце зайшло

Нехай же прийде ця нічка,

щоб пізнали ми любов.

Нехай же зорі засвітять

Сили дарують мені

Щоби я зміг розказати

Все найкраще лиш тобі.

Знаю, що в світі немає

кохання, яке даєш

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

Коли мене обіймаєш

Часом питаю себе

Чим доля так завинила

Що віддала всю тебе?

Своє життя, моя мила

Тільки тобі віддаю

Бо ти в дала в поцілунку

Те чого я так прошу.

Знаю, що в світі немає

кохання, яке даєш

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

котре від ночі до ночі

Виростає в небеса

Нехай же вийде цей місяць

Новорічний

Солодкий присмак на моїх вустах

Неначе спогад давній виринає, 

Коли біжу, спішу крізь літній парк,

А довкруги зело густе буяє.

Колись давно в той самий дивний час

Нектарний мед так щиро розпивали

І почуття так розпинало нас

Що цілий всесвіт в душах ми спізнали.

Це так давно минулося раптово

Що ця чергова втомлена зима

Прийшла і холод принесла у мову.

Тепер сніги метуть крізь мою долю,

І вже дванадцяту годинник відбива

І ти далеко, тебе давно нема…

 

Sabor a Mi (Відбиток мій)

Автор Alvaro Carrillo

Скільки часу ми віддали на любов

наші душі переплелися разом

ти частинка у мені,

ну а ти несеш в собі

відбиток мій.

Якщо викреслиш мене у своїм житті

я би зміг тебе обняти без вагань,

Я віддам життя тобі,
і без сумніву в тобі

відбиток мій.

Я не хочу бути паном

я ніщо, нема гордині у мені.

Моя доле, все для тебе

бо я бідний, ну а що ще можу дать?

Проминуть напевно тисячі років

Чи живе кохання десь у вічності?

але ти так само там, 

пронесеш в своїх вустах 

відбиток мій.

Прийшла весна

А вже прийшла весна,

пора кипіння крові.

Той час, коли в любові

Ми топимось без броні,

А листям вкриті крони.

Я ж буду пам’ятати,

що є таке “Кохати”,

і згадувати ваші

тендітні милі руки,

як пам’ятку розлуки…

Я все одно люблю

Та все одно я вас люблю

В моєму серці не пожежа,

о ні (я довіряю відчуттю).

Це стан, коли одежа

обпалює посохлу шкіру

як літнє сонце палить зливу,

І дощ паде немов на землю,

а та суха, бо все парує

від дивовижного тепла,

котре дає обпалена трава…

Ви хоч делекою від мене

Будете все моє життя,

та все одно, пишу вам вірші,

ви моя муза, неземна,

прекрасна пані моїх снів,

Я з вами в ночах не один.

І від надриву почуттів

я задихаюся, я хтів

сказати вам це особисто,

але лишилось тільки пИсьмо…

Весняний епілог

Зелене листя виринає

Із пуп'янків набряклих

Весна таки перемагає,

Весна - це час прекрасних.

І те що було поміж нами

Не піддається згадці.

Нові готові вже скрижалі,

буде нова загадка.

Та нова зАгадка любови

Торує шлях спочатку,

Буде захоплення, і радість,

буде і час для смутку.

Твій новий шлях - не мій політ,

Я повзати лишуся.

Буду писать собі вірші,

На тому й завершуся.

Холодна і далека зоря

Якою ж ви вже стали,

Моя страждена пані?

Тепер ви вся зі сталі,

Тепер ви наче грані,

алмазні гострі грані.

Ні суму, ні печалі,

Ні радості, ні злості.

Від вас я не чекаю,

бо ви неначе вмерли,

Для почуттів завмерли.

Я вас мабуть не знаю,

Тепер я відчуваю,

що ви далека зірка

холодна та гаряча,

І я вас не пізнАю.

Вже більше не відчую,

У вас порУхів серця,

Ви втратили безсмертя

до вічного кохання,

Лишилося єдине -

Лише фізично вмерти.

Ви така холодна...

Ви вже холодною до мене

зробились вчора на вечері.

Ми не будЕмо більше разом

топитися у дивних фразах.

Ми не підемо з вами в гори,

як це робили ще учора,

І не будемо разом спати,

любов тілами зашивати.

Ми сепаровані, в розлуці

І хоч обоє за столом,

та зранені є наші душі,

розрізані немов ножем.

І вже я хочу встати,

Піти по травах до кінця

Напився гіркоти до дна….