Сьома ніч (ніч гедонізму)

Тебе жадати - майже щастя

Вершина всього гедонізму.

Бажання навіть до безчестя

До виснажАння організму.

Сягати до глибин жіночих,

Торкатись матки пружним членом.

Всі ці бажання зроду в мене

Від самих ранніх днів життєвих.

І буть мужчиною у жінці,

Найбільща точка побажання.

А після цього - ще кохання

І знову й знову проникання!

Тілесна хіть - чудесна річ.

І задоволення вершина,

І можна зайнЯти всю ніч.

Шоста ніч (нове кохання)

Сміливий я. І вже прийняв,

Що ваше тіло так звабливе.

Я ставлю руку вам на спину,

І ось бюстгальтер я вже зняв.

Я починаю цілувати,

І насолода нароста.

І язиком вологим дбати

Про ваші перса і вуста.

Неначе стріли громоносні

Гормони бахкають у кров.

ми вже нестримні, несемося

По автостраді «секс - любов».

Ми розігріті, ми щасливі,

Надмірне збудження веде

У новий світ, де рай буде.

Пʼята ніч (прощальна)

На згадку фото залиши

Де ти оголена лежиш,

Хто - зна чи стрінемось колись

А фото - як таємний стих.

Любов тілесною була

Одну єдину темну ніч.

Я хочу добре памʼятать

Солодкі згини наших тіл.

Чарівний вечір поміж гір,

Подзвін Карпат, шуміння скель,

Таємне фото голих стегн.

Четверта ніч

Єднання тіл, сплетіння душ,

На ліжку двоє - вже одне.

Звиваючись неначе вуж

Я віддаю тобі себе.

І це так солодко удвох

Шукати пік любовних втіх,

А потім лежачи без сил

Шукати норми «видих - вдих».

Так десь далеко наші сімʼї,

Дружина, муж, маленькі діти.

Влаштуймо ж ніч, щоб порадіти!

Третя ніч

Розливаюсь у тобі

Життєдайнім соком.

Я стидаюсь, мовчу,

І сміюся оком.

Правим оком я сміюсь,

Лівим я ридаю,

Я так сильно хочу буть

Вічно із тобою.

Ми в грісі шукаєм щастя

Від людей подалі.

Я не певен що знайдемо…

Листя опадає…

Друга ніч

Я не Шекспір, і не Петрарка,

Тобі пишу не з чистим серцем.

А ти також не та Франческа,

Котру оспівують поети.

Ми все ховаємось відлюдно,

В гріху кохаємось нестямно.

І неможливо це змінити

А совість каже - це гріховно.

І знову й знову в хвилях тіла

Ми поринаємо нестримно

І годі шось із цим зробити…

Перша ніч

Легеньке світло у пітьмі,

Довкола холод. Тільки ти

Тепло своє даєш мені,

Вертаєш промінь до душі.

У ліжку вдвох ми лежимо,

Теплом тепло даруємо.

І нам байдУже що надворі,

Ми від кохання разом хворі.

Далекий світ біжить від нас,

Надворі десь летить шахед

А ми удвох, ми дурим час…

Каталізатор

Коли в душі каталізатор,

Зрушає сили, що спалИ,

Тоді маленький спонукатор

зриває запобіжники.

Так починається стихія,

багаття силою пала,

а безнадійная надія

Любов і хтивість підійма.

І ось палають двоє в тілі,

Вони живуть тепер і тут.

Майбутнє вже не має сили,

Воно згорає як мазут.

Температура поза двісті,

Згорають інші почуття

Вони тепер як м`ясо в тісті -

готуються до небуття.

Опісля гострого бажання,

на головершках юних тіл

Ми відчуваємо сум'яття,

Пекельний сором, гострий біль.

А далі знову оживає

майбутнє фатумом грізнИм.

Тепер брехня лише врятує,

Лише вона рятує світ,

що ми так старанно плекали,

Разом із іншими людьми,

Котрих колись ми так кохали.

Тепер вони для нас чужі.

Ми потопаємо в коханні,

У ньому ми всецільно всі.

Ми більше вже не безталанні,

Гріховні в святості своїй.

Ніч сімнадцята - Тривожний сон

У сні тривожнім знову ти сумна,

руками білими обличчя закриваєш.

Ти вся бліда, заморена худа,

Неначе смерть у гості все чекаєш.

І я кричав, хотів порвати млу,

таку густу, що дихається важко.

Вхопити руку втомлену, тонку,

теплом зігріти, обіймать небесно.

Та це лиш сон, у ньому я безсильний.

Моя рука пронизує тебе,

а ти ридаєш і мовчиш безвольно.

І вже прокинувшись в липкім поту,

ШирОко скинув руки до небес -

О дайте сили, щоб я просто щез...

Руїна

Полиш мене, хіба я в змозі?

Я вже руїна між людей!

Єство моє в страшній тривозі

Мавпує рух із дня у день.

Вже не людина, тільки робот,

що імітує міць життя,

Завмерле серце більш не робить

Ані одного відбиття.

Душа покинула це тіло

Тепер вбиваю як жию

Рефлекси роблять своє діло

І знову вбити я їду.

Отак зруйнований дощенту

Лежу в могилі моїх мрій.

У третій світовій війні.