Люблю тебе

Почув нині гарну пісню у виконанні Тараса Компаніченка «Забудь мене». 

Але шось мене не влаштувало у словах. Тому на цю прекрасну мельодію вирішив написати власні слова. 

Ми розійшлися навесні,

Тоді здавалося мені,

Що моя молодість жива,

А ти одна, моя душа.

І ось пішов я у світи,

Де всі лягли мої шляхи,

Я щастя так хотів знайти,

Щоби не ти, щоби не ти.

І обійшов я цілий світ,

Знайшов скарбів на цілий вік,

Зустрів я безлічі людей,

Та не тебе, та не тебе.

І серце зболене тремтить

Як уявляю нашу мить

Коли стрічались восени

І тільки ти, і тільки ти…

Я можу побороти час

Звитягу мати на мечах 

Перемогти усіх і все

Та не себе, та не себе. 

Ми вже далекі дві зорі

Неначе в морі кораблі

Нас смерть у гавань заведе.

Люблю тебе, люблю тебе. 

Я не прийду більше у сни

Я хочу знати всі твої думки,

хоча навіщо, нащо це мені?

Я хочу щиро говорить тобі

хоча який, який у цьому зміст?

І це проблема, мука це твоя,

я то їду то знову повернусь.

І як тремтить в тобі тонка струна,

коли я знову в очі подивлюсь.

Собі я забороню проходити в сни,

у твої ніжні, щирі сновидіння.

Я лиш тривожу, раню спогади,

і не рубаю в глибині коріння.

Тепер твій сон - моє святе табу,

бо твоя рана - моя рана тіла.

Тому я більше в сон твій не прийду.

Гуркіт поїздів

Туман дороги, гуркіт поїздів.

ти відпливаєш до чужого краю.

Я провестИ у путь тебе хотів,

але не можу, я не дозволяю

собі отак зірватись та побігти,

тобі назустріч і твоїм чуттям,

моїм теплом твій холод обігріти

і стати центром нашого життя.

І повернутись в наші юні дні,

згадати щирі поривання серця,

коли щасливою тебе хотів

зробити майже через все життя.

Але стою на східному вокзалі,

тебе здалека в далі проводжаю,

хто - зна чи ще побачу твою синь

Вокзал і фронт

 

Що нам судилось в цій тяжкій війні?

Чи може щастя бути серед смерті?

Я на вокзалі, далі тільки фронт,

І лютий ворог лізе весь у крові.

І я уже чекаю наших стріч,

Не дуже хочу лізти в люту січу,

Але хто зна чи зможемо ми бути,

Якщо програєм і зламося тут. 

І ці короткі зустрічі - прощання,

Мене тримають, мрію бережуть.

Я все чекаю, я усе борюсь.

І шлю тобі мої палкі листи,

В думках і слові, в телеграм і вайбер. 

Їх збережи, читай на похоронах…

Промінчик

Погляньте - сонце бʼє,

воно у ваших віях,

тремтить, промінчик гріє

і спектр видає.

Воно фонтаном грає ,

і тішиться дитям

у хвилях вивертає

дарує нам життя.

Цей промінь навіть діє,

у бризках водяних

як призма розкладає

веселки кольори.

А ти все веселишся,

цілуєш цілий світ,

у променях та листі

комусь даруєш цвіт.

Далечінь

Мене болить, я терплю сильний біль,

твоя душа так гучно стогне в муках,

що тіло моє відлунює в тобі,

і віддзеркалюється в твоїх кроках.

Здається нерв пустив у нас коріння,

і ми уже - поєднані як струни.

Одна на двох для радощів причина,

одна на двох - причина для отрути.

І де між нами сотні миль розлук,

що навіть день і ніч перевернулись.

Я відчуваю кожен порух рук.

І ти візьми і нагостри ножа,

обріж нейрон, отой звʼязок між нами,

щоб ми могли впиватись радощАми.

Голем

 

Руїна слів та почуттів.

Я вже не здатний на любов.

Єдине що я так хотів -

Це бути цілим до основ.

Я наче жив, і щось творив,

І людям іншим помагав.

Але в душі не відчував

Ані краплини почуття.

Немов той голем глиняний

Ходив, вчинЯв, людей стрічав,

Але ні краплі співчуття

До всіх хто поруч не віддав.

Ходячий труп, хоч серце стука,

Поміж людей я наче свій.

Там все ж чекаю того звуку

Що гул надасть в душі моїй.