Літня знемога

 Чекати вас - нестерпна насолода,

Дивитись в даль, туди де йдуть піски,

І виглядати в блиску ваші ноги 

Крізь призму хмарок сонця і жаги. 

  

То певно є найбільша нагорода,

Коли нарешті бачу силует, 

Ви їдете, така погожа й горда.

Якби умів - створив би портрет,

Богині пляжу, сонця та знемоги,

Палючу жінку, спалену вогнем,

І розмістив на вулицях у Львові 

Нехай всі задрять, хай усіх пече,

Що їм не випала така нагода

Спостерігати, мріяти, і йти 

До вас на зустріч, Боже, ця погода

Мене вже може з розуму звести.

Листівка на новий рік

 У час війни, коли кришАться долі, 

Проклятий ворог суне звідусіль,

Я жду від тебе вісточки малої,

А довкруги - безплідна заметіль. 

Одні сніги, і холод, і тривоги

А як у тебе новий рік прийшов?

Чи ти в теплі, не змерзли твої ноги?

Чи для вітання часу хтось знайшов?

Відправ мені, і швидко долетить, 

Твоє привітне, і прекрасне слово

Все моє серце щиро зворушИть.

І ось мені не треба вже  нічого.

Я прочитаю, сяду, випʼю кави,

Вдихну твій запах, задихнуся ним.

Я жду тебе, і вже поміж рядками 

Мені спливає образ твій ясний.

Віра

 В щасливий час - він Господа хвалИть,

У хвилі зла - він молиться затято,

І не забуде, що треба й щось робить, 

добро бо переможе, коли його багато. 

У день ясний - його думки прозорі,

В похмурий день - він тужить за минулим, 

А в літню ніч він дивиться на зорі

І плаче там, де може буть нечуйним.

Він емоційний, там де треба сила

І є спокійним де потрібен розум.

У ньому сповна те що звемо Віра.

Такий бо щедрий Божий мудрий задум. 

Люблю тебе - аудіо версія

 Вирішив я озвучити слова пісні. Вийшло як вийшло, прошу строго не судити.

Добра звістка

Напишіть мені кілька рядків,

Надішліть хоч маленькую звістку.

Я чекаю вже тисячу днів

На простеньку поштову записку.

Вашим почерком ніжно - жіночим

Підпишіть привітання зі святом.

Розкажіть як живеться за морем,

Як осіли ви за океаном.

Ці рядки будуть світлом для мене,

Я згадаю усе що було,

Я згадаю і гляну до неба.

Допомогти вмираючому

Покірний жест білявої руки,

Спокійний дуже, майже блідо - сірий.

Твій силует у тьмяному вікні,

Як тая кров що після анемії.

Ти майже тінь, відбиток на стіні,

Така струнка, що навіть стало страшно

Тебе торкатись в присмерку весни,

І обійнять, у страсі втрати.

Згасаєш в мене на очах,

Втрачаєш тіло щогодини.

Скажи як існувать віднині?..

Любов

 Блаженний муж,

КотрИй дружину любить,

Шанує смак її чудових вуст.

Він не покривить

святість свого шлюбу.

За неї душу свою покладе.

Свої чуття

Він гарно огортає,

Прекрасним шалом подиху весни.

А восени,

В часи туману й суму,

Принесе тацю соковитих слив.

І навіть в час

Вагання і тривоги,

Він зможе підхопить і пронести крізь грози.