Третя ніч

Розливаюсь у тобі

Життєдайнім соком.

Я стидаюсь, мовчу,

І сміюся оком.

Правим оком я сміюсь,

Лівим я ридаю,

Я так сильно хочу буть

Вічно із тобою.

Ми в грісі шукаєм щастя

Від людей подалі.

Я не певен що знайдемо…

Листя опадає…

Друга ніч

Я не Шекспір, і не Петрарка,

Тобі пишу не з чистим серцем.

А ти також не та Франческа,

Котру оспівують поети.

Ми все ховаємось відлюдно,

В гріху кохаємось нестямно.

І неможливо це змінити

А совість каже - це гріховно.

І знову й знову в хвилях тіла

Ми поринаємо нестримно

І годі шось із цим зробити…

Перша ніч

Легеньке світло у пітьмі,

Довкола холод. Тільки ти

Тепло своє даєш мені,

Вертаєш промінь до душі.

У ліжку вдвох ми лежимо,

Теплом тепло даруємо.

І нам байдУже що надворі,

Ми від кохання разом хворі.

Далекий світ біжить від нас,

Надворі десь летить шахед

А ми удвох, ми дурим час…

Каталізатор

Коли в душі каталізатор,

Зрушає сили, що спалИ,
Тоді маленький спонукатор

зриває запобіжники.

Так починається стихія,

багаття силою пала,

а безнадійная надія
Любов і хтивість підійма.

І ось палають двоє в тілі,
Вони живуть тепер і тут.
Майбутнє вже не має сили,
Воно згорає як мазут.

Температура поза двісті,
Згорають інші почуття
Вони тепер як м`ясо в тісті - 

готуються до небуття.

Опісля гострого бажання,
на головершках юних тіл

Ми відчуваємо сум'яття,
Пекельний сором, гострий біль.

А далі знову оживає
майбутнє фатумом грізнИм.
Тепер брехня лише врятує,
Лише вона рятує світ,

що ми так старанно плекали,
Разом із іншими людьми,

Котрих колись ми так кохали.

Тепер вони для нас чужі.

Ми потопаємо в коханні,
У ньому ми всецільно всі.
Ми більше вже не безталанні,
Гріховні в святості своїй.

Тривожний сон

У сні тривожнім знову ти сумна,

Руками білими обличчя закриваєш. 

Ти вся бліда, заморена худа,

Неначе смерть у гості все чекаєш.

І я кричав, хотів порвати млу,

Таку густу, що дихається важко. 

Вхопити руку втомлену, тонку

теплом зігріти, обіймать небесно.

Та це лиш сон, у ньому я безсильний,
Моя рука пронизує тебе,
а ти ридаєш і мовчиш насхлип.

І вже прокинувшись в липкім поту,
ШирОко скинув руки до небес - 

О дайте сили, щоб я просто щез...

Руїна

Полиш мене, хіба я в змозі?

Я вже руїна між людей!

Єство моє в страшній тривозі

Мавпує рух із дня у день.

Вже не людина, тільки робот,

що імітує міць життя,

Завмерле серце більш не робить

Ані одного відбиття.

Душа покинула це тіло

Тепер вбиваю як жию

Рефлекси роблять своє діло

І знову вбити я їду.

Отак зруйнований дощенту

Лежу в могилі моїх мрій.

У третій світовій війні.

Біла пустеля

Куди не глянь - довкола тільки сніг,

Як молодої чистий білий вЕльон. 

Немов вуаль покрила чорний світ,

Щоб білизна сховала ту каверну. 

Оту слабку частину у легені,

Що захворіла дико та нестримно,

Та убиває тіло з дня на день

Працює в тиші, пʼє життя невпинно.

На білий саван кров паде моя 

Нутро виносить гниль на чистоту

І забирає часточку живу. 

У мене смерть стоїть поза плечима. 

А навкруги сліпуча біла мла

Вона прикриє моє біле тіло…