Взимі,
коли холодні дні
гуркотЯть морозом в стіни,
Я бреду безлюдним містом
Наче привид у тіні.
Тоді,
Мені як у вогні,
Гарячі щоки і чоло
Я загортаю у долоні
І при ставляю сніг до скроні.
І вже
Мене у серці не пече,
Лиш дикий холод в голові
Дає тверезості мені,
і пізнаю де зараз є.
Мабуть
Мені вже не забуть
І біль і радість до життя,
Коли ти в потяг той зайшла
Щоб перекреслити буття.
Немає коментарів:
Дописати коментар