ВІрш четвертий

 

Я чую вашу душу,

Наболену й зворушну,

Наповнену печаллю,

Поранену і слізну.

Я чую ваше серце, 

Розтоптане затерте,

Сплюндроване і мертве,

Нещасне та вразливе. 

Я чую вашу мову,

І сміх немов намисто ,

Що пада по підлозі 

Так гучно, урочисто. 

Я чую вас незмінно

Століттями, роками,

Це доля незавидна

Сновидіти лиш вами. 

Я так бажаю щиро

Аби збулося диво - 

Немов стою навпроти

Й дивлюся вам у очі. 

Я широко розкрию

Свою просту долоню,

Приставлю вам на груди

І зникну в вашій плоті.

Тепер - я частка серця, 

Тепер - душі піщинка. 

Мене вже не затерти

Всеціло ваш навіки.